Фізична підготовка юних футболістів


Фізична підготовка поділяється на загальну й спеціаль­ну. Ці два види підготовки органічно пов'язані між собою і становлять єдиний процес.
Загальна фізична підготовка футболіста забезпечується вправами загальнорозвиваючого характеру і вправами з інших видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, баскетбо­лу, гандболу, хокею, лижного спорту, плавання). Так роз­вивається і зміцнюється м'язово-зв'язковий апарат, поліп­шується діяльність усіх органів і систем організму, удоско­налюються рухові якості, підвищується загальна тренова­ність.
Зміст і методика спеціальної фізичної підготовки обумов­лені особливостями ігрової діяльності футболіста, що хара­ктеризується: постійними змінами ситуацій на полі; безпе­рервністю навантажень, нерівномірним чергуванням робо­ти і відпочинку; необхідністю виконувати складні рухи в умовах постійно наростаючого стомлення; мінливістю ру­хових засобів та ігрових прийомів.
До засобів спеціальної фізичної підготовки футболіс­тів відносять: змагальні вправи і вправи, подібні до них за кінематичними і динамічними характеристиками, ме­ханізмом енергозабезпечення роботи м'язів. Всі інші вправи належать до засобів загальної фізичної підготовки.
Таким чином, до засобів спеціальної фізичної підго­товки належать лише ті, виконання яких сприяє розвит­ку спеціальних якостей. Однак їхня інтенсивність і хара­ктер не постійні: вони залежать від рівня тренованості футболіста і його кваліфікації. Чим вони вищі, тим мен­ше потрібно спеціально-підготовчих вправ. У новачків і малотренованих футболістів практично будь-яка вправа викликає тренувальний ефект, тому цих вправ для них досить багато.
Розрізняють спеціальні вправи з м'ячем і без нього. Інтенсивність і тривалість їхнього виконання, кількість повто­рень, час відпочинку між ними залежать від характеру й ве­личини фізичних навантажень, які повинні строго відпові­дати тому чи іншому методу тренування (рівномірному, перемінному, повторному, інтервальному).
За спрямованістю впливу тренувальні навантаження бу­вають такі: аеробні (удосконалювання загальної витрива­лості), анаеробні (удосконалювання швидкісно-силових яко­стей і швидкісної витривалості), аеробно-анаеробні (удоско­налювання усіх видів витривалості).

Розвиток сили

Сила визначається як здатність переборювати зовнішній опір м'язовими зусиллями.
Вікова динаміка розвитку сили в юних футболістів має свої особливості. Кожному футболісту необхідна сила, але вона, безумовно, відрізняється від сили штангіста, борця чи гімнаста.
Футболісту потрібна така сила, щоб він витримував стрімкі старти, біг, стрибки за м'ячем, міг раптово зупинятися й різко змінювати напрямок бігу, бити по м'ячу на 30—40 м — пристосовуватися до різних ігрових ситуацій. Розвиток сили, однак, не повинен зростати за рахунок гнучкості, швидко­сті, уміння точно сприймати гру. Іншими словами, футболіст, володіючи силою, повинен, ощадливо використовуючи її, лег­ко рухатися по полю, виконувати техніко-тактичні дії.
У віці 7—11 років рекомендується використовувати стри­бкові, акробатичні та динамічні вправи на гімнастичних приладах.
У віці 12—14 років уже можна застосовувати динамічні силові вправи з невеликими обтяженнями, лазіння по кана­ті, перенесення вантажу, штовхання ядра.
Для 15—16-літніх, у яких активно формується силова витривалість, потрібно збільшити кількість вправ з обтя­женнями, практикувати лазіння по канаті на швидкість, вправи зі штангою.
Після кожної інтенсивної вправи — короткий відпочи­нок (20—30 с). Ефективною формою організації занять для розвитку силових здібностей є кругове тренування.
Розвиток фізичних здібностей, повинен розпочинатися у молодшо­му віці й систематично продовжуватися у подальшому, з тим, щоб створити основу для подальшого підвищення рівня фізичної підготовленості. Підби­раючи вправи, необхідно стежити, щоб вони були справді силовими. Крім того, дуже істотне значення має пропорційне співвідно­шення вправ для розвитку рук, плечового пояса, тулуба, спини, живота, ніг. Силові вправи чергуються з розслаблю­ючими рухами. При цьому варто враховувати індивідуаль­ні властивості гравців. У футболі особливу увагу треба приді­ляти вправам, що зміцнюють м'язи ніг. У паузах для відпо­чинку доцільно виконувати розслаблюючі гімнастичні впра­ви. Силові вправи виконують у перемінному пульсуючо­му ритмі, вони повинні містити багато рухів великої амп­літуди.
Вправи з набивним м'ячем виконуються в парах при від­стані між партнерами в середньому 5—6 м (залежно від під­готовленості гравців — відстань збільшують чи зменшу­ють). Вага м'яча не повинна перевищувати 2 кг. Для молодих футболістів передбачається застосовувати динамічну форму розвитку сили протягом усіх тренуваль­них періодів.
Для хлопців 10—14-літнього віку раз у тиждень можна проводити тренувальне заняття з багатьма ігровими елемен­тами, але силові вправи не повинні займати основної час­тини тренування. Для 15—17-літніх футболістів в окремі тренувальні періоди практикують два заняття на тиждень, але за силовими вправами обов'язково повинні йти вправи ігрового характеру — на розслаблення, відновлення.
Для того, щоб юні футболісти досягли органічного по­єднання сили та швидкості та не погіршили при цьому коор­динаційні можливості та витривалість, засоби і методи тре­нування повинні відповідати вимогам рухової діяльності у футболі. Найбільш раціональна в цьому плані комбінована динамічна гра, коли футболіст, відступаючи, — перемагає. Футболісту часто необхідно виявити силу в короткий про­міжок часу. Саме різноманітні стрибкові вправи (стрибок у довжину з розбігу і з місця, класичний потрійний стрибок, стрибки у висоту, а особливо в глибину, коли спортсмен зістрибує з висоти 70—110 см і миттєво виконує якусь на­ступну дію) — найбільш ефективні засоби для збільшення спеціальної «вибухової» сили.

Вправи для формування сили м'язів   ніг

1. Стрибки з місця в довжину (одинарний, подвійний, потрійний). 2. Стрибки з розбігу в довжину й висоту. 3. П'ятискок. 4. Багатоскоки на лівій і правій нозі. 5. Зістрибуван­ня з висоти 70—100 см і ривок-стрибок у довжину, вистри­бування на підвищення. 6. Стрибки на двох ногах че­рез бар'єри висотою 70—80 см, що знаходяться один від одного на відстані 100—150 см, з наступним вистрибуван­ням на підвищення. 7. Стрибок через бар'єр висотою 70—100 см з наступним стрибком у довжину й ударом голо­вою в м'яч, що відскочив від землі. 8. Вистрибування наго­ру з ударом по м'ячу, підвішеному на висоті 200—220 см над матами. 9. Стрибки на двох ногах, а також на лівій і правій нозі з підтягуванням колін до грудей.
Необхідно врахувати, що кількість стрибків з місця і ба-гатоскоків, особливо спочатку, не повинна перевищувати 5—6. При порушенні цієї умови фаза амортизації збільшить­ся і, отже, зменшиться «вибухова» сила, тобто буде удоско­налюватися силова витривалість.
Основними методами виховання сили в юних футболіс­тів є:
1. Метод повторного виконання силової вправи з обтя­женням близькограничної і граничної маси (метод макси­мальних зусиль).
2. Метод повторного виконання швидкісно-силової впра­ви (метод динамічних зусиль).
3. Метод повторного виконання статичної силової вправи.
Швидкісно-силові якості виховуються головним чином за допомогою швидкісно-силових вправ, при виконанні яких сила досягає максимуму переважно завдяки збільшенню швидкості скорочення м'язів. Це такі вправи: 1) біг на ко­роткі дистанції; 2) стрибки; 3) метання; 4) вправи з обтя­женнями відносно невеликої маси.
До основних методів виховання швидкісно-силових яко­стей належать:
1. Метод повторного виконання швидкісної вправи без обтяження.
2. Метод повторного виконання силової вправи з обтя­женнями малої і середньої маси.
3. Метод виконання вправи при змішаному режимі ро­боти м'язів.
4. Метод одноразового виконання силової вправи з об­тяженням близькограничної і граничної маси.
Останній метод використовують набагато рідше. Най­більший ефект при вихованні швидкісно-силових якостей дає комплексне використання методів максимальних зусиль, повторного піднімання штанги при помірній і невеликій масі обтяження.

Розвиток швидкості

 Швидкість — це здатність людини виконувати дію в мінімальний (для даних умов) відрізок часу.
Швидкість найбільш тісно пов'язана з такими фізичними здібностями, як сила і гнучкість, і найменш — з витривалістю. У ком­плекс показників швидкості молодих футболістів входять: стартова швидкість, швидкість бігу (відмінність техніки бігу футболістів від спринтерської визначає робота з м'ячем і боротьба із суперником, а також часта зміна ігрової ситуа­ції і напрямки руху); швидкість оцінки ситуа­ції (футболіст «бачить» поле); швидкість обробки м'яча; швидкість тактичного мислення.
Вправи, що сприяють розвитку швидкості, особливо ці­каві, коли їх виконують у парах. При цьому відпочинок між вправами повинний бути достатнім для відновлення, тому що мета парних вправ — розвиток швидкості, а не витрива­лості. За допомогою подібних вправ розвивають і швидкіс­ну витривалість, але в цьому випадку інтервали відпочинку між вправами коротші, ніж при виконанні вправ на розви­ток швидкості.
Основою методики виховання швидкості є вправи, ви­конувані з максимальною граничною інтенсивністю.
В шкільному віці доцільно спрямувати зусилля на підвищення частоти рухів.
Перед тим, як виконувати вправи на швидкість, рекомен­дується проводити розминку не менше 15—20 хв. Добре підготувати (розігріти) м'язи та суглоби до виконання шви­дких рухів, щоб уникнути травм.
Вправи з переважною спрямованістю на розвиток швид­кості виконують на початку основної частини уроку, а по­тім — вправи для розвитку м'язової сили і витривалості.
Одним із основних засобів розвитку швидкості є впра­ви, що виконуються з максимальною швидкістю. Як правило, використовується повторний метод.
При виконанні вправ на развиток швидкості варто па­м'ятати:
– техніка вправ не повинна бути складною;
– вони викону­ються на граничних швидкостях;
– вправи повинні бути добре освоєні, щоб при їхньому виконанні основні зусилля направляти не на спосіб, а на швидкість виконання;
– тривалість вправ повинна бути такою, щоб до кінця виконання швидкість не знижувалася через стомлення;
– швидкісні вправи належать до робіт максимальної потужності, а в зв'язку з цим їхня тривалість для дітей і підлітків не повинна перевищувати 10—15 с;
– інтервали відпочинку повинні бути побудовані так, щоб наступні вправи виконувалися у фазі надвідновлення;
– при повторному виконанні швидкісних вправ треба використовувати активний відпочинок (1—2 хв.);
– швидкісні вправи виконуються на початку уроку, поки немає симптомів неповного відновлення, що нагромадили­ся від попередніх занять.
При плануванні занять потрібно керуватися принципом послідовності, дотримуватися оптимальних інтервалів відпочинку, після яких школярі мог­ли б пробігати наступні відрізки дистанції легко й енер­гійно.

Вправи на розвиток швидкості

Повторна пробіжка коротких відрізків від 6 до 10 м; чо­вниковий біг 2 х 10 м, 4 х 5 м, 4 х 10 м, 2 х 15 м; біг 15 м, 30 м, 5 х 30 м. Біг зі швидкою зміною способу пересування. Біг з м'ячем на 30 м і 5 х 30 м. Обведення стійок з наступним уда­ром у ціль (з центра поля на відстані 5 м одна від одної вста­новлюються 4 стійки; за сигналом гравець веде м'яч якнай­швидше, обводить стійки і робить удар у незахищені воро­та — час фіксується від старту до моменту, коли м'яч перет­не лінію воріт).

Розвиток витривалості

 Витривалість — здатність лю­дини виконувати безперервну динамічну роботу визначеної потужності протягом тривалого часу (при цьому максималь­но задіяний весь м'язовий апарат).
Витривалість розвивається тоді, коли під час занять організм юних футболістів доводиться до ста­ну стомлення.
Чудовим засобом розвитку загальної витривалості є повільний біг, особливо по пересі­ченій місцевості. Витривалість необхідно розвивати з мо­лодшого шкільного віку: повільний біг 8—30 хв. і спортив­ні ігри — 30—60 хв.
Засоби розвитку витривалості насамперед повинні спри­яти розширенню діапазону функціональних можливостей систем дихання й кровообігу. До таких засобів належать: біг різної тривалості й інтенсивності, рух­ливі та спортивні ігри, ходьба на лижах. Важливо забезпечувати правильне співвідношення обсягу й інтенсивності наванта­жень.
Обсяг та інтенсивність потрібно регулювати інтервала­ми відпочинку, орієнтуючись на показники пульсу, у шко­лярів він не повинен перевищувати 190 ударів за хвилину. Тривалість інтервалу відпочинку при пробіганні коротких від­різків (30—80 м) може бути від 1 до 1,5 хв. При пробіганні від 150 до 250 м інтервал збільшують до 3—4 хв.
Використання вправ з багатьох видів спорту дозволяє урізноманітнювати тренування, робить його менш стомлю­ючим, що сприятливо впливає на емоційний стан учнів, усе­бічно впливає на фізичний розвиток. Виконання таких вправ протягом тривалого часу поліпшує діяльність органів дихання й кровообігу, а також збільшує загальну силу м'язів, поліпшує координацію рухів гравців.
Поряд із загальною витривалістю спеціальна витрива­лість забезпечує можливість переносити протягом більш–менш тривалого часу психо–фізичне навантаження, виконувати характерні для футболу технічні прийоми, при­ймати тактичні рішення.
До вправ, що розвивають спеціальну витривалість, на­лежать ігрові вправи. З їхньою допомогою можна виховати здатність правильно вирішувати ігро­ві проблеми, що виникають у ході матчу.

Розвиток гнучкості

Гнучкість — рухливість у суг­лобах, що дозволяє виконувати рухи з великою ампліту­дою. Вона залежить від форми суглобних поверхонь, ела­стичності зв'язок і м'язів, тонусу м'язів.
Гнучкість впливає на силу, швидкість, витривалість і спритність.
Для розвитку гнучкості застосовують такі вправи:
а) хребета — нахили з різних вихідних положень, виконуваних за допомогою партнера і без нього;
б) тазостегнового суглоба — махи ногами в передньо-зад­ньому і поперечному напрямку — випади, шпагати в упорі, вправи біля гімнастичної стінки;
в) плечового пояса — ривки руками в різних площинах, обертання рук, вправи з палицями, вправи біля гімнастич­ної стінки.
При розвитку гнучкості поряд із динамічними вправа­ми застосовуються і статичні. Рекомендується використо­вувати дві групи вправ, що розрізняються за режимом ро­боти м'язів, — у першому розтягування чергується з роз­слабленням чи скороченням, у другому — цього чергуван­ня немає.
Статичні вправи на гнучкість характеризуються тим, що окрема частина тіла фіксується (20—30 сек.) у положеннях, що відповідають максимально можливій амплітуді руху.
Для розвитку гнучкості використовується динаміко-статичний режим.
Особливості методики розвитку гнучкості:
1. Для формування гнучкості застосовуються вправи зі збільшеною амплітудою руху, що поділяються на дві гру­пи — активні і пасивні. У першій групі — прості та махові рухи. В другій — вправи із самозахопленням, за допомогою партнера чи тягаря.
2. Статичні вправи — фіксація окремих частин тіла про­тягом 20—30 сек.
3. Вправи на гнучкість дають ефект, якщо застосовують­ся щодня чи двічі на день. Для підтримування досягнутого рівня гнучкості – три рази на тиждень.
4. Вправи на гнучкість виконуються перед вправами на роз­виток інших рухових якостей.
5. Кількість повторень для розвитку рухливості різних суглобів — від 30 до 60.
6. Вправи на гнучкість виконуються серіями, по 3—5 підходів у кожній. Інтервали між серіями заповнюють впра­вами на розслаблення.
7. У комплекси вправ для розвитку гнучкості можна включати різні вправи як із предметами, так і без них, за допомогою і без допомоги партнерів. Не слід домагатися граничного розвитку гнучкості, її треба розвивати лише до такого ступеня, що забезпечує найкраще виконання необ­хідних рухів.

Розвиток спритності

 Спритність — це здатність прави­льно й швидко вибирати та виконувати потрібні рухи. У по­буті спритність часто називають вправністю. Спритність у футболі — це здатність швидко і оптимально вирішувати рухові завдання, які виникають зненацька.
Виховання спритності спрямоване на удосконалювання здатності вибирати та виконувати потрібні рухи (дії) пра­вильно, швидко й кмітливо.
До якостей, що забезпечують вияв спритності, можна віднести:
– високу координацію рухів, швидкість, гнучкість, відчут­тя ритму і темпу;
– уміння своєчасно напружувати і розслаблювати м'язи;
– уміння своєчасно і правильно виконувати необхідні рухи залежно від конкретної обстановки.
Спритність виховується в процесі навчання, засвоєння різноманітних рухових умінь і навичок. Чим біль­ше розвинута спритність, тим вищі результати в складних координаційних рухах.
Зростання спритності супроводжується розвитком інших фізичних здібностей.
Ефективний засіб для розвитку спритності — рухливі і спортивні ігри, гімнастика, акробатика, стрибки, метання в ціль. Під час виконання вправ, спрямованих на виховання спритності, дотримуються таких методичних прийомів:
а) застосування нестандартних вихідних положень;
б) дзеркальне виконання вправ;
в) зміна швидкості чи темпу рухів;
г) зміна просторових рамок, у межах яких виконується вправа;
д) зміна способів виконання вправ;
е) ускладнення вправ додатковими рухами;
ж) зміна протидій при групових чи парних вправах.
Інтервали відпочинку при вихованні спритності повинні бути достатніми для необхідного відновлення.
Вправи, спрямовані на розвиток спритності, до­цільно проводити на початку основної частини уроку з дотриманням таких вимог: інтенсивності; тривалості; тривалості відпочинку для відновлення; характеру відпочин­ку між фізичними вправами; кількості повторень фізичних вправ.
Спритність футболіста виявляється в діях з м'ячем і без нього в  ігрових ситуаціях, що постійно змінюються.
Пересування, пов'язані з веденням, обведенням, відбором, ударами по м'ячу, вимагають від гравця найширшого ви­яву координаційних якостей. Якщо до цього додати, що рухова і технічна діяльність футболіста проходить в умовах єдиноборств, у різних вихідних позах (удари через себе, у підкаті, удари головою в стрибку тощо), у різноманітних умовах гри (дощ, спека, трав'яне, гареве, земляне поле, природне й штучне освітлення й ін.), то стане зрозумілим, наскільки важливий для ефективної ігрової діяльності фут­болістів високий рівень розвитку спритності.
Для того, щоб удосконалювати спритність, потрібно послідовно опановувати більш якісні, складніші рухи. На поліп­шенні координаційних можливостей позитивно позначають­ся заняття акробатикою, слаломом, водними лижами, стри­бками на батуті, рухливими й спортивними іграми. Розвит­ку спритності сприяють і вправи на всебічне оволо­діння технікою футболу. Для вирішення останнього завдан­ня потрібно:
а) оволодівати всіма сучасними технічними прийомами гри однаковою мірою і виконувати їх найбільш оптимальними спо­собами в різних умовах;
б) учитися сполучати прийоми гри у різній послідовності;
в) оволодівати комплексом прийомів, якими в грі доводить­ся найчастіше користатися в зв'язку з амплуа, викону­ваним у команді;
г) постійно підвищувати якість виконання прийомів, по­ліпшуючи їхню загальну узгодженість в процесі вільних і неви­мушених рухів.
Ігри для підвищення фізичної підготовленості
/. У середині поля
Завдання: розвивати витривалість. Учасники: 2 команди по 4 гравці. Майданчик: 30 х 20 м, на бічних лініях двоє малих во­ріт,звернених назовні. Тривалість: до 10 разів по 5 хв.
Правила. 2 гравці однієї команди повинні провести м'яч із власної половини майданчика на половину суперника, щоб там передати м'яча своєму нападаючому, який зна­ходиться за воротами й намагається забити гол (нападаючого опікує захисник суперників). При втраті м'яча гра переходить на іншу по­ловину поля. М'яч забивати тільки після передачі з полови­ни поля суперника. Не виходити за межі ігрового май­данчика. Передачі з власної половини майданчика напада­ючим, як і інші порушення, караються вільним ударом. Оби­два гравці середини поля кожні 5 хв. міняються місцями зі своїми гравцями, що стоять перед воротами.
Варіант. Заміна гравців на середині поля може відбува­тися після кожного гола.
Вказівка. Відповідно до працездатності гравців по-різно­му визначаються довжина ігрового поля, тривалість наван­таження, кількість доторків до м'яча.
2. Два проти двох у куті поля 
Завдання: розвивати витривалість. Учасники: 2 команди по 4 гравці. Майданчик: кут ігрового поля 15 х 15м. Трива­лість: 1 хв. навантаження і 1 хв. відпочинку.
Правила. Кожна команда намагається провести м'яч через лінію суперника, щоб виграти очко. Переможцем стає ко­манда, яка за визначений час набрала більшу кількість очок.
Одночасно грають по два представники з кож­ної команди. Через кожну хвилину вони змінюються. Починає гру одна з команд, атакуючи лінію суперника. Проведення м'яча через лінію при­носить очко.
Варіант. Час навантаження і відпочинку збільшують до двох хвилин. Відпочинок заповнюють простими технічними вправами.
Вказівка. Гра розрахована на досить підготовлених спортсменів.
3. Три проти трьох у штрафному майданчику
Завдання:  розвиток витривалості. Учасники: 2 команди по 6 гравців. Майданчик: штрафний майданчик. Тривалість: 5 x 2 хв. Перерви: дві хвилини пасивного відпо­чинку.
Правила. Кожна команда повинна провести м'яч через лі­нію суперника, щоб виграти очко. Переможцем стає коман­да, що за визначений час набрала більше очок.
Одночасно беруть участь по 3 гравці з кожної команди. Зміна гравців через кожні 2 хв. Починає гру одна з команд, атакуючи лінію воріт суперника. Гравці намага­ються зайняти такі позиції, що дозволили б прийняти м'яч і провести його через лінію воріт суперника. Положення «поза грою» немає.
Варіант. Тривалість наван­таження збільшують до трьох хвилин.
Вказівка. Перерви заповню­ються простими технічними вправами.
4. Гра   з   гандикапом
Завдання: розвивати витривалість. Учасники: 8 гравців — 5 проти 3. Майданчик: 30 х 30 м. Тривалість: 5—6 хв. з ін­тервалами.
Правила. Обидві команди повинні утримувати м'яч у себе якнайдовше. За кожну хвилину дається очко. Перемагає команда, що набрала за визначений час більшу кількість очок.
Одна команда здійснює передачі м'яча, інша — намагається відібрати його. Команда з п'яти гра­вців отримує складніше завдання, наприклад: грати з м'ячем тіль­ки в один дотик. Якщо команда одержала очко, то, у залеж­ності від домовленості, вона або продовжує гру, або від­дає м'яч супернику.
Варіанти: 1) команді з 5 гравців дозволяється, наприклад, передавати м'ячі тільки низом, грати тільки лівою ногою; 2) після кожних 5-хвилин гри троє з цієї коман­ди приймають обов'язки команди, де три гравці.
5. Відхід з половини майданчика
Завдання: розвиток витривалості. Учасники: 2 команди по 3—6 гравців. Майданчик: половина футбольного поля, двоє воріт для малих полів і середня лінія. Тривалість: до 90 хв.
Правила. Усі гравці команди, що атакує, щоб забити м'я­ч, повинні перейти на половину поля суперників, тоді як останні захищають свої ворота й нама­гаються відібрати м'яч.
М'яч зараховується тільки тоді, коли всі гра­вці команди, що атакує, знаходяться на половині супер­ників. Суперник одержує м'яч, якщо при ударі по воро­тах не всі гравці перейшли середню лінію, якщо йому вдається відібрати м'яч, при аутах, кутових і порушеннях правил гри. Одному представнику кожної команди до­зволяється перед воротами грати рукою. Положення «поза грою» немає.
Вказівка. Якщо в команді 7—11 гравців, то в їхнє розпо­рядження надається усе футбольне поле. Якщо в грі беруть участь воротарі, то їм не слід залишати свою половину поля.
6. Гра в зонах
Завдання: розвивати спринтерські здібності. Учасники: 2 команди по 3 гравці. Майданчик: 70 х 16,5 м (один штраф­ний майданчик, продовжений до бокової лінії; за лицьовими лініями розмічається зона шириною 8 м). Тривалість: 2 x 10 хв. до 2 х 20 хв.
Правила. Команда, що атакує, прагне передати м'яч у зону суперника й утримати його там під контролем. Якщо м'ячем володіє суперник — команда захищає свою зону.
Очко зараховується, якщо в ході гри в зону су­перника вибивається м'яч і партнер ним опановує раніше, ніж м'яч викочується за зовнішнє обмеження. Не дозволя­ється входити у свою зону. Порушення правил караються вільним ударом.
Варіанти: 1) величина зони може змінюватися відповід­но до працездатності гравців: чим краще підготовлені грав­ці, тим менша зона; 2) весь майданчик розділений середньою лінією.
Вказівка. Оскільки навантаження в цій грі досить висо­ке, слід грати з перервами, або змінювати гравців.
7. Групова стартова гра
Завдання: розвивати швидкість. Учасники: 2 групи по 4 гравці і 2 воротарі. Майданчик: футбольне поле з розміче­ним центральним колом. Тривалість: до 30 хв. чи до п'яти стартів на кожного гравця.
Правила. Формуються чотири пари суперників. Усі ведуть м'яч у центральному колі. За викликом один гравець веде м’яч до воріт, щоб забити гол. Суперник, що опікує його, рухається за ним, намагаючись захистити во­рота.
Викликаний гравець може бігти до будь-яких воріт. Якщо він програє м'яч своєму супернику, то остан­ній повинен почати гру в центральному колі; залишати центральне коло дозволяється тільки за викликом. При по­рушенні правил суперником гравець одержує фору в 3 м.
Варіанти: 1) якщо гравець відібрав м'яч, то він може во­лодіти ним до удару по воротах; 2) групи можуть починати гру самостійно, без виклику, поперемінно.
Вказівка. Усім гравцям повинна бути дозволена однако­ва кількість спроб.
8. Велика гра з вільним м'ячем  
Завдання: розвивати швидкість. Учасники: 2 команди по 4—10 гравців. Майданчик: половина футбольного поля з прапором у центрі. Тривалість: до 20 стартів.
Правила. Дві команди стоять одна проти одної на протилежних лініях. Гравець однієї з команд повинен вибити м'яч на половину суперників. Усі гравці цієї команди зобов’язані після удару оббігти навколо прапора і повернутися на свої місця. Гравці іншої команди намагаються піймати м'яч і доторкнутися ним до суперни­ків. Коли всі гравці повернулися у свою зону виконується удар наступним гравцем.
За кожне торкання м’ячем гравця суперників — одне очко. Очко присуджується і тоді, коли на початку гри м'яч не долітає до половини поля суперників чи коли гравець не об­бігає навколо прапора. Після того, як усі гравці виконають початковий удар команди міняються функціями.
Вказівка. Визначаючи величину ігрового поля і кількість забігів, слід враховувати працездатність гравців.
9. Дивися не зіштовхнися
Завдання: виховувати уміння орієнтуватися у швидкому просуванні. Учасники: 7—8 гравців у одній команді. Майданчик: 2 паралельні доріжки 30—50 м довжиною і 1—2 м шириною. Тривалість: від одного до трьох стартів у кож­ного гравця.
Правила. Уникати зіткнення, просуваючись спиною вперед якнайшвидше. Суть вправи — зустрічна естафета, у якій змагаються дві команди.
Кожна команда розподіляється на дві групи, що розташовуються на протилежних кінцях доріжки. За сигналом з протилежних сторін стартують по одно­му учаснику з кожної команди. Вони долають шлях, просу­ваючись спиною вперед, не виходячи за межі доріжки. При­бігши в протилежний кінець, передають ес­тафету партнерам по команді. Команда, що пер­шою закінчила старти чи серію стартів, вважається перемо­жцем.
Варіанти: 1) не розмічати довгі лінії; 2) старти з різних положень.
Вказівка. Тривалість серій і пауз між ними, а також мет­раж дистанції залежать від працездатності футболістів.
/0. Естафета з бар'єрами
Завдання: розвиток швидкісних здібностей. Учасники: Дві рівних за рівнем підготовленості команди. Майданчик: на фут­больному полі відмічається стартова лінія та встановлюються стійки на відстані 30—40 м від неї. Між лінією та стійкою встановлюються  кілька ба­р'єрів для кожної з команд. Тривалість: до 20 хв. чи до 10 забігів на команду.
Правила. Гравцям обох команд потрібно провести м'яч під кожним бар'єром, перестрибнувши через нього. Оббігти стійку і повернутися назад уздовж бар'єрів, виконуючи ведення м’яча. Більш швидка команда стає переможцем і за кож­ну спробу одержує одне очко.
За сигналом гравці кожної команди, що стоять по­переду, починають біг. Наступ­ний біжить після того, як йому передадуть м'яч за стартовою лінією. Передчасне переступан­ня через неї карається штраф­ним очком. Естафета закінчена, коли останній гравець однієї з команд на зворотному шляху перейде стартову лінію. «Відпускати» м’яч чи віддавати пас забороняється.
Варіанти: 1) м'ячем грають навколо чи над бар'єрами; 2) біг навколо бар'єрів чи пролізання під ними.
Вказівка. Висоту бар'єрів і довжину бігової дистанції слід встановлювати з урахуванням працездатності гравців.
13. Футбол спиною вперед в упорі
Завдання: розвивати спритність. Учасники: 2 команди по 4—6 гравців. Майданчик: 20 х 10 м, на бокових лініях двоє воріт для малих полів. Тривалість: до 20 хв.
Правила. Пересуваючись спиною вперед у положенні «упор сидячи позаду» гравці прагнуть забити м’яч у ворота суперників. Інша команда захищає свої ворота та намагається оволодіти м’ячем.
Крім воротарів, усі футболісти повинні пересу­ватися спиною вперед і в цьому положенні грати м'ячем.
Для польових гравців гра рукою заборонена. Руки увесь час торкаються землі. Порушення караються вільним ударом. Воротарі, стоячи на колінах, повинні руками діставати м'я­чі, які можуть піти за межі поля. При аутах і порушеннях м'яч вводиться в гру вільним ударом. Положення «поза грою» немає.
Вказівки. При збільшенні розмірів ігрового поля до 30 х 15 м кількість гравців у кожній команді можна збіль­шити до 8. Гра особливо прийнятна для залу.
Ігри і змагання для розминки
Вправи для розминки потрібно підбирати таким чином, щоб вони допомагали успішно вирішувати за­вдання основної частини заняття. Зміст підготовчої части­ни цілком залежить від змісту основної. Доцільно викорис­товувати вправи на розтягування і розслаблення, котрі усу­вають деяку обмеженість рухів у суглобах і дозволяють ві­льніше виконувати технічні прийоми. З цією метою пропо­нується практикувати також ігрові вправи. Вони характеризують­ся різноманітними формами рухів і поряд з гімнастичними вправами застосовуються для підвищення ефективності розми­нки. Використовуючи ці ігри, необхідно стежити за тим, щоб тренування було безперервним й інтенсивним.
У той же час вправи й ігри, виконувані в цій частині за­няття, не повинні бути надто стомлюючими й емоційними, інакше вони можуть перешкодити учню вникнути в суть і опанувати необхідними елементами прийому на початко­вому етапі його вивчення.
/. Влучення у  м'яч   ведучого
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: Клас розподіляється на групи по 3 гравці. Майданчик: довільний, по усьому футбольному полю. Тривалість: до 20 хв.
Правила. Двоє з гравців намагаються якнайчастіше влуча­ти своїм м'ячем у м'яч третього гравця.
Один із гравців веде м'яч; інші намагаються кожний своїм м'ячем влучити в м'яч ведучого. Гравець, котрий влу­чив у м'яч ведучого, міняється з ним ролями.
Варіанти. Встановлюється вид ведення м'яча чи вид уда­ру для влучення в м'яч ведучого.
Вказівка. Для гравців-початківців майданчик обмежують, щоб уникнути необхідності пробігати занадто великі від­стані.
2. Зміна сторін з м'ячем
Завдання: розминка з м'ячем. Кількість гравців довіль­на. Майданчик: коридор шириною 30—60 м. Тривалість: 15—20 хв.
Правила. Швидка зміна розташування команд із веденням м'ячів до протилежних ліній. Команда, м'ячі якої першими виявляться на іншій лінії, виграє очко.
Гравці розподіляються на 2 команди й вишико­вуються один проти одного за протилежними лініями, перед кожним ле­жить м'яч. За сигналом команди ведуть свої м'ячі до проти­лежних сторін і зупиняють його на лінії.
Варіанти: 1) старт може здійснюватися з різних поло­жень; 2) перед початком ведення гравці виконують переки­ди, упори лежачи тощо; 3) у процес ведення включають по­вороти і стрибки.
Вказівка. Слід стежити, щоб суперники навмисне не за­важали один одному.
3. М'яч у команді
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: 2 команди по 5—8 гравців. Майданчик: штрафний май­данчик. Тривалість: до 20 хв.
Правила. Кожна команда пови­нна передавати м'яч без ведення тільки сво­їм гравцям, не втрачаючи його визначений час.
Гравці кожної команди передають свій м'яч один одному. Якщо передача зроблена супернику чи якщо м'яч викотився за лінію штрафного майданчика, команда одержує штрафне очко. Після помилки гра починається спо­чатку. Команді зараховується штрафне очко, якщо той, ко­трий щойно зіграв, знову одержує м'яч, якого раніше не то­ркнувся третій гравець. Для цієї гри потрібно двоє суддів, кожний з яких стежить за одним м'ячем і підраховує непра­вильні передачі.
Варіанти. Встановлюється кількість доторків до м'яча.
Вказівка. Чим менше поле, тим важче робити передачі.
4. М'ячем у суперника
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: 2 команди по 6— 8 гравців. Майданчик: штрафний майданчик, продовжений до бокових ліній. Тривалість: від 5 до 20 хв.
Правила. Гравці однієї з команд намагаються передавати один одному м'яч так, щоб при цьому влучити в якомога більшу кількість суперників. За кожне влучення нара­ховується очко.
Обидві команди розташовуються на майданчи­ку. Дозволяється грати тільки в один доторк. М'яч перехо­дить до суперника, якщо: м’яч вико­титься за майданчик; гравець торкнеться м'яча більше одного разу; гравець залишить межі майданчика.
Варіанти. Гравці, в яких влучив м’яч, можуть вибувати. Гра закінчується тоді, коли в команди не залиши­лося жодного гравця.
Вказівка. Гра особливо при­йнятна для залу, де мінімальні затрати часу на повернення м'я­чів, що потрапили в аут.
5. Перехоплення м'яча
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: 4 проти 1, 6 про­ти 2, 8 проти 3. Майданчик: до 20 х20 м. Тривалість: до 20 хв.
Правила. Гравці передають м'яч один одному, той, що во­дить, намагається його перехопити.
Якщо ведучий торкнувся м'яча, то він міняєть­ся з одним із гравців, який перед цим володів м'ячем. Вико­чування м'яча за межі майданчика вважається його втра­тою, і тоді гравець міняється роллю з тим, хто найдовше був ведучим. Гра рукою за­боронена.
Варіанти: 1) встановлюється кількість доторків до м'я­ча; 2) м'яч подавати тільки високо; 3) можлива гра з двома м'ячами; при цьому ведучим стає гравець, який передав другий м'яч гравцю, котрий уже во­лодіє одним м'ячем.
Вказівка. Величина ігрового поля підбирається залежно від кіль­кості та працездатністі гравців.
6. Біг   від м'яча
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: 10—20 гравців. Майданчик: половина футбольного поля. Тривалість: до 20 хв.
Правила. Двоє партнерів передають м'яч один одному і намагаються влучити в когось із решти гравців, котрі вільно переміщаються у межах майданчика. Той, у кого влучили м'ячем, приєднується до тих, які во­дять. Боротьба ведеться доти, поки не залишиться один гра­вець. Він і починає наступну гру.
Дозволяється грати тіль­ки в один доторк. Ведення м'яча заборонене. Доцільно вве­сти знаки розпізнавання, наприклад  прикріплювати гравцям (крім тих, що грають з м'ячем) кольорову стрічку і знімати її, коли в гравця влучили м'ячем. Гравці, що вийшли за межі майданчика, також приєднуються до тих, що водять м’яч.
Варіанти. Ціллю вважається тільки певна частина тіла гравця.
Вказівка. Гру можна проводити й у залах.
8. «Квач» з присіданням
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: 3 команди по 2— 5 гравців. Майданчик: штрафний, продовжений до бокових ліній. Тривалість: до 20 хв.
Правила. Усі гравці виконують ведення м'яча. Одна з команд повинна «заморозити» гравців двох інших команд. Хто «заплямований» — присідає навпочіпки.
Гравця «заморожувати» слід тільки рукою. «Замо­роженим» вважається також той, хто втратив контроль над м'ячем (чи упустив його за межі поля). «Замо­рожених» виручають парт­нери. Після того, як будуть «заморожені» всі суперники, команди міняються ролями.
Вказівка. Гра прийнятна і для майданчика, і для залу.
10. Футбол з   елементами тенісу
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: до 10 гравців. Майданчик: 18 х 9 м, розділений сіткою висотою 1 м. Трива­лість: 20—30 хв.
Правила. Перебити м'яча над сіткою таким  чином, щоб він приземлився в межах майданчика суперників та створювалися труднощі для його прийому.
На лицьових лініях розташовується одна­кова кількість гравців. Один, починаючи, б'є по м'ячу но­гою через сітку, пробігає повз неї вправо і стає останнім у ряду. Після того, як м'яч доторкнувся до землі на іншій стороні, гравець, що стоїть попереду, повертає м'яч через сітку й переходить у кінець строю. Якщо м’яч вдарився об землю двічі, або не перелетів через сітку чи вийшов за межі майданчика, команда суперник якої зробив помилку, отримує очко.
Варіанти: замість того, щоб пробігати повз сітку, через неї перестрибують.
11. Зміна місць по колу
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: 4—10 гравців. Майданчик: коло діаметром 10—20 м. Тривалість: 5—15 хв.
Правила. Всі стоять по колу. Гравець вибиває м'яч у напрямку будь-якого іншого гравця, біжить за м'ячем і займає пози­цію того, кому зробив передачу. Останній після одержання м'яча негайно продовжує гру: робить передачу і біжить за м'ячем на місце гравця, якому зробив передачу. Не до­зволяється заважати один одному. Щоб гра мала змагальний характер, треба підраховувати кількість передач за певний відрізок часу.
Варіанти: 1) змінювати вид передачі (м'яч негайно пе­редати далі чи попередньо зупинити; низька чи напівви­сока передача, з ударом об землю); 2) удар головою, змен­шити діаметр кола; 3) гра двома м'ячами. 4) можуть змагатися між собою дві команди.
12. Зміна місць утрьох
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: Команди по 3 гравці. Майда­нчик: трикутник, довжина сторін 10—20 м. Тривалість: 10—13 ХВ.
Правила. Швидка зміна місць після передачі м'яча. Гравці повинні стояти на вершинах кутів три­кутника. Гравець передає м’яч партнеру й швидко займає його місце. Після цього гравець, який одержав м'яч, виконує передачу третьому гравцю і також займає його місце. Підводити підсумки можна двома способами: яка з команд зробить більшу кількість передач за певний час, або швидше виконає встановлену кількість передач.
Варіанти: встановити вид передачі.
Вказівка. Вправа вимагає значного зосередження, тому доцільно починати гру повільно, точно дотримуючись роз­мітки.
13. Зміна місць учотирьох
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: 4 гравці. Майдан­чик: прямокутник, довжина сторін 5—20 м х 10—30 м. Три­валість: 15—20хв.
Правила. Гравці стоять на вершинах кутів прямокутника. Гравець передає м’яч партнеру, вздовж довгої сторони прямокутника і бі­жить на його місце. Гравець, який одержав м'яч, передає його партнеру, котрий стоїть навпроти по діагоналі, але біжить на місце, звільнене першим гравцем. Те ж повторюють на іншій стороні прямокутника. Таким чином, м'яч один раз передається вздовж паралельних сторін і один раз — по ді­агоналях, у той час як гравці міняються місцями тільки на паралелях.
Варіанти: 1) змінюється вид передачі, за командою може мінятися напрямок, мінятися можна не на довгих прямих, а на коротких; 2) ставляться дода­ткові завдання — стрибки в про­цесі бігу, перекиди, поперемінні підскоки вліво і вправо і т.д.
14. Зміна місць у трьох
Завдання: розминка з м'ячем. Учасники: по 3 гравці в ко­манді, кількість команд — довільна. Майданчик: довжина залежить від кількості команд, ширина 25—50 м.
Правила. Гравці виконують точні передачі м'яча на велику відстань і швид­ко міняються місцями. Переможцем стає команда, яка за встанов­лений час зробить найбільшу кількість передач.
Гравці кожної команди розташовуються на протилежних сторонах майданчика: з однієї сторони один, а з іншої – два, один з яких володіє м'ячем. Останній посилає м'яч партне­ру на іншій стороні і біжить на його місце, а той повертає м'яч назад і також перебігає на протилежну сторону. Таким чи­ном, відбувається постійна зміна місць після передач.
Варіанти: 1) змінюється техніка і вид передачі; 2) після кожної передачі можна вводити додаткові вправи: присідан­ня, упори лежачи, перекиди вперед чи назад.
Вказівка. Додаткові вправи повинні вводитися з ураху­ванням тривалості бігу.
15. Біг назустріч
Завдання: розминка з м'ячем: Учасники: 8 гравців. Май­данчик: 30 x 5 м. Тривалість: 15—20 хв.
Правила. Швидка зміна місць після передачі м'яча. По чотири гравці стоять один за одним; від­стань між групами — 30 м. Перший гравець однієї з груп передає м'яч першому гравцю групи, яка стоїть навпроти, біжить до неї і стає позаду колони. Той, хто одержав м'яч, віддає його в такий же спосіб другому гравцю, перебігає на протилежну сторону і стає позаду.
Варіанти: 1) визначити вид передачі; 2) між обома гру­пами встановити невеликі ворота, через які треба передава­ти м'яч; 3) той, хто відіграв м'яч, діє як пасивний гравець; 4) удар головою.

ТЕХНІКА ГРИ
У ході матчу футболістам доводиться зупиняти м'яч, ве­сти його, передавати один одному, бити по воротах тощо. Якщо гравець виконує ці дії недостатньо швидко чи неточно, то і команда в цілому затрачає зайві зусилля, що є серйоз­ною перешкодою до досягнення перемоги. Від того, наскі­льки уміло володіє футболіст усією різноманітністю техніч­них засобів і як їх застосовує, залежить ефективність його дій.
Освоюючи техніку, футболісти спочатку вчаться вико­нувати окремі прийоми і їх поєднання. Велике значення має особисте прагнення юного футболіста, його наполегли­вість у роботі.
За характером ігрової діяльності в техніці виділяються два розділи: техніка польового гравця і техніка воротаря. Кожний із розділів складається з конкретних прийомів, що виконуються різними способами.
Т е х н і к а   п е р е с у в а н ь  включає в себе біг, стрибки, зупинки, повороти. Оптимальне застосування прийомів пересуван­ня дозволяє успішно вирішувати тактичні завдання в атаці й обороні — відкривання для одержання м'яча, вибір пози­ції, закривання гравця, підстраховка і т.д.
Х о д ь б а   ф у т б о л і с т а   дещо відрізняється від звичайної хо­дьби, оскільки він пересувається по футбольному полю, дещо зігнувши ноги в колінах. Цим забезпечується зручне вихідне положення для зміни ритму і швидкості пересуван­ня. Ходьба чергується з бігом.
Б і г — основний спосіб пересування у футболі — застосо­вується в основному для виходу на вільне місце, пересліду­вання суперника, зайняття певної позиції в обороні. Біг спиною вперед, приставними кроками, перехресни­ми кроками — специфічні способи пересування, які вико­ристовуються, як правило, у поєднанні зі звичайним бігом.
Футбол багатий різноманітними  с т р и б к а м и,  котрі вико­ристовують при ударах по м'ячу в безопорному положенні, зупинках м'яча й у деяких відволікаючих діях. Застосову­ються стрибки вгору, вбік, уперед. Виконуються поштовхом однієї чи обох ніг.
З м і н а  н а п р я м к у  р у х у, з у п и н к и  також ефективні способи ведення гри. Для того, щоб змінити напрямок руху з мінімальною втратою часу, футболісти застосовують повороти: пересту­панням, стрибком, на опорній нозі. Залежно від місцезнаходження суперника після раптової зупинки здійснюються ривки в різних напрямках, відходи з м'ячем і без нього. Звичайно застосовуються два способи зупинки: ви­падом і стрибком.
У д а р и  по  м ' я ч у — це основний спосіб ведення гри. Їх ви­конують ногою і головою. Вони вимагають точного вико­нання.
Удари по м'ячу ногою, незалежно від способу виконан­ня, можна розділити на два види:  п р я м і   і   р і з а н і.
При  п р я м о м у  ударі м'яч летить в напрямку завда­ного удару. Якщо ж удар виконується з того чи іншого боку від центру ваги м'яча, то це  р і з а н и й  удар. Такий удар не можна називати неточним: ним потрібно ко­ристуватися так само, як і іншими, траєкторію польоту ви­бирати (передбачати) особливо ретельно.
Точне і своєчасне виконання удару по м'ячу дозволяє заощаджувати сили, швидко і планомірно розвивати ата­ки, змушувати польових гравців і воротаря суперників час­тіше помилятися. Адже гра складається з великої кількості ударів і передач на різні відстані. По тому, наскільки успіш­ні ці дії, судять і про видовищну красу футболу.
Удари по м'ячу ногою виконують такими способами: в н у т р і ш н ь о ю  с т о р о н о ю   с т о п и;  в н у т р і ш н ь о ю,  с е р е д н ь о ю  і  з о в н і ш н  ь о ю  ч а с т и н а м и  п і д й о м у;  н о с к о м;  п ' я т о ю. Удари здійснюються по нерухомому м'ячу; по м'ячу, що котиться чи летить; з місця, у русі, у стрибку, з поворотом, у па­дінні і т.ін. Можна виділити основні фази рухів, котрі є за­гальними для багатьох спо­собів.
Попередня фаза — р о з б і г. Його довжину і швидкість визначають залежно від інди­відуальних особливостей футболістів і фактичних зав­дань. Розбіг варто розраховувати так, щоб удар по м'ячу був виконаний заздалегідь наміченою ногою; розбіг сприяє попередньому нарощуванню швидкості ударних ланок.
Підготовча фаза — п о с т а н о в к а  о п о р н о ї  н о г и  (опорну ногу, злегка зігнуту в колінному суглобі, ставлять збоку від м'яча), замах ударною ногою. Замах виконують під час останнього бігового кроку. Відбувається значне, часто бли­зьке до максимального, розгинання в тазостегновому суг­лобі і згинання в колінному, у результаті чого збільшується шлях стопи і попередньо розтягуються м'язи передньої по­верхні стегна, що дозволяє зробити удар необхідної сили. Правильному й ефективному виконанню фази істотно спри­яє подовжений на 35 — 50 % останній крок розбігу.
Робоча фаза — у д а р н и й  р у х  і  п р о в о д к а.  Ударний рух починається з активного згинання в тазостегновому сугло­бі в момент постановки опорної ноги, причому кут, утво­рений стегном і гомілкою, зберігається. Перед ударом спо­стерігається «гальмування» стегна. Різким захльостуючим рухом гомілки і стопи б'ють по м'ячу. У момент удару нога сильно напружена в гомілкостопному і колінному сугло­бах, що дозволяє збільшити масу вдаряючої ланки. Час зітк­нення м'яча і стопи варто зберегти якомога довше, оскіль­ки швидкість польоту м'яча залежить від прикладеної сили і часу її дії. Проводка багато в чому визначає напрямок м'яча.
Удар  в н у т р і ш н ь о ю   с т о р о н о ю  с т о п и  застосовується в ос­новному при коротких і середніх передачах, а також при ударах із близької відстані. Ударний рух почина­ється з одночасного згинання стегна і повороту назовні ударної ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться стро­го під прямим кутом до напрямку польоту м'яча.
Правильний удар в н у т р і ш н ь о ю  ч а с т и н о ю  п і д й о м у  може бути дуже сильним і точним. Застосовується при середніх і довгих передачах, «прострілах» уздовж воріт і ударах у ціль з усіх дистанцій. Розбіг під кутом у 30—60° віднос­но м'яча і цілі. Замах близький до максимального. Опорну ногу ставлять на зовнішній звід підошви. Тулуб трохи на­хилений у бік опорної ноги. У момент удару носок відтяг­нутий донизу.
Удар  с е р е д н ь о ю  ч а с т и н о ю  п і д й о м у  роблять з розбігу, місце початку якого знаходиться приблизно на одній лінії з м'ячем і ціллю. Замах і ударний рух виконують в одній площині. Носок ударної ноги максимально відтягну­тий донизу. Умовна вісь, яка ніби з'єднує м'яч і колінний суглоб, у момент удару і проводки строго вертикальна.
Удар  з о в н і ш н ь о ю  ч а с т и н о ю  п і д й о м у  найчастіше засто­совується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньої і зовнішньої частин підйому подібна. Від­мінності полягають у тому, що під час ударного руху гоміл­ка і стопа повертаються всередину.
Удар  н о с к о м  використовують, коли треба зне­нацька, без підготовки вдарити. Місце початку роз­бігу, м'яч і ціль — на одній лінії. Останній крок розбігу — замах. У момент удару носок трохи піднятий.
Удар  п ' я т о ю  через складність виконання застосовується рідше; він незначний за силою і точністю. Перевага його — у несподіванці для суперників. Опорна нога на рівні м'яча. Для замаху ударна нога про­носиться над м'ячем уперед. Удар виконують різким рухом ноги назад. Стопа паралельна до землі.
Удари по м'ячу, що котиться, в основному не відрізня­ються від ударів по нерухомому м'ячу. Головне завдання — скоординувати швидкість відповідного руху з напрямком і швидкістю польоту м'яча.
При ударі по м'ячу, який котиться  в і д  г р а в ц я,  опорну ногу ставлять збоку — за м'яч. При ударі по м'ячу, що ко­титься н а з у с т р і ч,  вона не доходить до м'яча. Якщо м'яч ко­титься збоку, то раціонально виконати удар ногою, котра ближча до м'яча. В усіх випадках відстань від місця поста­новки опорної ноги до м'яча залежить від швидкості його руху. Ударний рух виконується, коли м'яч наблизиться до опорної ноги,
Удари по м'ячу, який летить. Швидкість м'ячів, котрі летять, звичайно вища, ніж тих, що котяться, тому головна трудність полягає в тому, щоб визначити місце зустрічі з м'ячем, котрий летить. Удари по м'ячах, що опускаються і низько летять, подібні структурою руху до ударів по м'ячах, які котяться. Удари з поворотом і з напівльоту мають деякі осо­бливості.
Удар з  п о в о р о т о м  вико­ристовується для зміни на­прямку польоту м'яча і виконується середньою час­тиною підйому. Опорну ногу розвертають у напрямку удару. Тулуб відхиляється у бік опорної ноги. З поворотом тулуба почи­нається ударний рух у горизонтальній площині.
Удар з  н а п і в л ь о т у  виконується середньою чи зовнішньою частиною підйому відразу ж після відскоку м'яча від землі. Опорна нога ставиться ближче до місця його приземлення. Гомілка в момент удару і проводки вертикальна, носок відтягнутий.
Удари по м'ячу   г о л о в о ю — ефективний спосіб ведення гри. Вони використовуються як завершальні і для передач партнеру. Виконують їх без стрибка й у стрибку. Найчастіше за­стосовуються удари середньою і боковою частиною лоба.
Удар  с е р е д и н о ю  лоба. Вихідне положення при ударі без стрибка — стійка з розташуванням ніг у невеликому кроці. Роблячи замах, тулуб відхиляють назад, нога, що стоїть позаду, трохи згинається, маса тіла переноситься на неї. Руки трохи зігнуті. Ударний рух починається з розги­нання ніг та випрямлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Маса тіла переноситься на ногу, що стоїть попереду.
При ударі в стрибку роблять поштовх угору двома чи однією ногами. Після відштовхування тулуб від­хиляється назад. Удар по м'ячу здійснюють у найвищій точці стрибка.
По важкодосяжному м'ячу, котрий летить (3—4 м від гравця), удар головою виконується в падінні.
Удар  б о к о в о ю  ч а с т и н о ю  л о б а  використовують, коли м'яч летить збоку від гравця. Вихідним положен­ням є стійка «ноги нарізно» (30—50 см). Якщо м'яч набли­жається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляють вправо. Ударний рух починається з розгинання ніг і випрямлення тулуба. Маса тіла переноситься на ліву ногу.
Зупинки — спосіб прийому м'яча й оволодіння ним. Їх мета — погасити швидкість м'яча, що котиться чи летить, для здійснення подальших дій.
З у п и н к а  м ' я ч а  н о г о ю. Основні фази руху є загальними для різних способів.
Підготовча фаза — з а й н я т т я  в и х і д н о г о  п о л о ж е н н я — ха­рактеризується перенесенням маси тіла на опорну ногу, яка трохи зігнута для стійкості. Ногу, котра зупиняє, посила­ють назустріч м'ячу.
Робоча фаза — п о с т у п л и в и й (амортизуючий)  р у х  зупи­няючою ногою, котра трохи розслаблена. У момент торкання з м'ячем (чи трохи раніш) починається рух ноги назад. Швидкість руху поступово сповільнюється.
Завершальна фаза — з а й н я т т я  н е о б х і д н о г о  п о л о ж е н н я  для наступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься у бік зупиняючої ноги і м'яча.
З у п и н к а  м ' я ч а  в н у т р і ш н ь о ю  с т о р о н о ю  с т о п и. Щоб зупинити м'яч, який котиться, ногу виносять назустріч йому. Стопа розвернута назовні на 90°. У момент зіткнення м'яча і стопи зупиняючу ногу відводять назад до рівня опор­ної ноги.
При зупинці м'ячів, котрі низько летять, у підготовчій фазі зупиняюча нога більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівня м'яча. М'ячі, котрі високо летять, зупиняють у стрибку.
З у п и н к а  м ' я ч а  п і д о ш в о ю. Коли м'яч, який ко­титься назустріч, наближається, ногу виносять уперед. Носок піднятий вгору під кутом 30— 40°. Поступливий рух назад незна­чний. Для того, щоб зупинити підош­вою м'яч, котрий опускається, тре­ба точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. У момент доторкання м'яча до зе­млі його накривають (але не дав­лять) підошвою.
З у п и н к а  м ' я ч а  п і д й о м о м. При зупинці м'ячів, котрі опускаються з високою траєкторією, стопа зупиняючої ноги розташована паралельно до землі. Поступливий рух здійснюється донизу — назад.
З у п и н к а  м ' я ч а  с т е г н о м. Стегно розташовують під пря­мим кутом до м'яча, котрий летить. М'яч стика­ється із середньою частиною стегна. Поступливий рух здійс­нюється донизу — назад.
З у п и н к а  м ' я ч а  г р у д ь м и. У підготовчій фазі футболіст сто­їть обличчям до м'яча, ноги на ширині плечей чи не великого кроку (50—70 см), груди подаються вперед, руки трохи зігнуті. При наближенні м'яча тулуб відводять на­зад, плечі і руки висувають уперед. М'ячі, які високо летять, зупиняються грудьми в стрибку.
Ведення м'яча. В е д е н н я  м'яча здійснюється за допомо­гою всіляких переміщень, у процесі яких застосовується біг (іноді ходьба). Відповідно до тактичних завдань, удари по м'ячу при веденні виконують з різними послідовністю, рит­мом і силою. Якщо треба швидко подолати значну відстань, м'яч «відпускають» від себе на 10—12 м. При протидії супер­ника потрібно постійно контролювати м'яч і не «відпускати» його далі ніж на 1—2 м. Необхідно зазначити, що часті удари знижують швидкість ведення.
При веденні  с е р е д н ь о ю  ч а с т и н о ю  п і д й о м у  роблять пере­важно прямолінійний рух. Ведення в н у т р і ш н ь о ю  ч а с т и н о ю  підйому дає можливість виконати переміщення по дузі. Най­більш універсальним є ведення  з о в н і ш н ь о ю  ч а с т и н о ю  п і д ­ й о м у. При веденні стрибаючих м'ячів використовуються удари середньою частиною підйому, стегном чи головою.
Ведення з о в н і ш н ь о ю  ч а с т и н о ю  п і д й о м у  виконують несильними ударами в нижню частину м'яча, щоб надати йому зворотного руху, завдяки чому він не віддаля­ється надмірно від гравця.
При веденні в н у т р і ш н ь о ю  ч а с т и н о ю  п і д й о м у  гравець спрямовує м'яч перед собою, носок ноги перед до­торком до м'яча трохи вивертає назовні. Стопа не напру­жена. Ведення правильне, якщо м'яч постійно під контро­лем, на дуже близькій відстані й темп бігу не порушується. У таких умовах супернику дуже складно відібрати м'яч.
Ведення с е р е д и н о ю  п і д й о м у — один із важких способів переміщення з м'ячем. Підштовхування м'яча пе­ред собою серединою підйому здійснюється при дещо від­тягнутій донизу стопі. Рух її більш неперервний, ніж при веденні внутрішньою частиною підйому, однак управляти м'ячем складніше, оскільки менша його поверхня контактує з ногою.
Відволікаючі дії (фінти)
Здійснюються в безпосередньо­му єдиноборстві із суперником, щоб подолати його опір і створити необхідні умови для подальшого ведення гри.
Виділяють дві найбільш загальні фази відволікаючих дій — підготовку та реалізацію. І н с ц е н у в а н н я  н а м і р і в  у  п е р ­ ш і й  ф а з і  відповідає підготовчій частині техніки виконання ударів по м'ячу, зупинок і ведення. Природним демонстру­ванням дій визначається і бажана відповідна реакція супер­ника. У  д р у г і й  ф а з і  р е а л і з у ю т ь с я  с п р а в ж н і  н а м і р и  футболі­ста. Їй властива значна варіативність, котра обумовлюєть­ся ігровими ситуаціями й тактичними міркуваннями. Вико­ристовуються різні варіанти: відхід з м'ячем, відбирання м'я­ча, пропуск м'яча партнеру — і їх поєднання.
Ф і н т и  «в і д х о д о м»  ґрунтуються на принципі несподіва­ної і швидкої зміни напрямку руху. При атаці супротивни­ка спереду застосовується відхід випадом. Зближаючись із суперником, на відстані 1,5— 2 м від нього, поштовхом пра­вої ноги футболіст здійснює широкий випад уперед. Супер­ник намагається перекрити зону проходу і переміщається у бік випаду. Різким поштовхом лівої ноги робить крок впра­во. Зовнішньою частиною підйому правої ноги м'яч поси­лається вправо — уперед. Якщо супротивник атакує поза­ду, застосовується фінт «відходом» з переносом ноги через м'яч.
Ф і н т и  «у д а р о м»  по м'ячу виконуються під час ведення, після передачі м'яча партнером, після зупинки. Зближаючись із суперником, роблять замах ударною ногою на м'яч. Реагуючи на це, суперник намагається відібрати м'яч чи перекрити зону удару за допомогою випаду, шпагату, підкату, що пов'язано зі сповільненням руху чи зупинкою. За­лежно від ігрової ситуації у фазі реалізації відбувається від­хід уперед, вправо, вліво чи назад.
Ф і н т  «з у п и н к о ю»  м'яча ногою застосовується під час ве­дення і після передачі м'яча партнером. У першому випадку інсценізується спроба зупинки з м'ячем. Атакуючий супер­ник сповільнює рух. У цей момент відбувається прискорен­ня з м'ячем.
У другому випадку після передачі приймають вихідне положення для зупинки м'яча. Суперник атакує гравця. Однак той, замість зупинки, пропускає м'яч, повертається на 180° й оволодіває ним.
Відбирання м'яча
В і д б и р а н н я  м'яча ударом по ньому чи його зупинкою здійснюється в той момент, коли суперник трохи «відпустить» м'яч від себе. Є два різновиди відбиран­ня: п о в н е  і  н е п о в н е.  При п о в н о м у — м'ячем оволодіває сам відбираючий чи його партнер. При  н е п о в н о м у — м'яч від­бивають на певну відстань чи за бокову лінію. У складних ігрових ситуаціях використовуються  в и п а д  і  п і д к а т.
Відбирання м'яча у  в и п а д і  дозволяє прийняти м'яч на відстані 1,5—2 м. Його застосовують при спробі суперника обійти гравця справа чи зліва. Швидким переміщенням у бік м'яча роблять випад. Важкодосяжні м'ячі вибиваються переважно носком у напівшпагаті чи шпагаті.
Відбирання  п е р е х о п л е н н я м  застосовується, коли суперник, рухаючись із м'ячем назустріч, відпускає його від себе. Захисник повинен уловити цей момент і рі­зким рухом оволодіти м'ячем чи відбити його, поставивши на його шляху ногу.
Відбирання м'яча  п о ш т о в х о м  у  п л е ч е  користуються переважно тоді, коли футболіст, котрий во­лодіє м'ячем, дає можливість атакувати себе збоку. Суперники зрівню­ються у швидкості пересування. По­штовх виконують плечем у плече, при цьому рука того, хто штовхає, притис­нута до тулуба. Маса тіла суперника повинна бути перенесена на далеку від гравця, котрий відбирає, ногу. Втра­тивши рівновагу, атакований на мить перестає контролювати м'яч, і цього досить, щоб відібрати його.
Відбирання м'яча  п і д к а т о м.  П і д к а т — це один з найбільш технічно складних прийомів відбирання м'яча.
Футболісту часто доводиться атакувати суперника не спереду, а збоку від нього, коли він уже пробіг мимо і немає можливості відібрати м'яч за допомогою поштовху плечем без порушення правил. Рухаючись в одному напрямку з ата­куючим, той, хто захищається, намагається вибити в нього м'яч носком, підйомом, зовнішньою, внутрішньою сторо­ною стопи чи підйому або підошвою. Щоб відібрати м'яч чи вибити його в підкаті, гравець повинен зробити склад­ний маневр. Слід зазначити, що підкат дає можливість віді­брати м'яч у межах правил у тих випадках, коли зробити це інакше вже неможливо. Гравець, котрий опанував технікою підкату, може запобігти безлічі небезпечних ситуацій. Од­нак неправильне виконання підкату приводить до штраф­ного удару, іноді на небезпечній відстані від воріт.
Оскільки  п і д к а т  виконується в процесі швидкого руху, гравець повинен мати відмінне почуття темпу, позиції, умі­ти ковзати ногою по поверхні поля і швидко вставати.
Техніка виконання  пі д к а т у  така: перебуваючи трохи по­заду й збоку від суперника, захисник починає згинати в ко­ліні опорну ногу, ковзаючи по ґрунті, а іншою — зупиняє м'яч чи вибиває його з-під ноги атакуючого.
Правилами регламентується саме те, що вибивати м'яч під­катом дозволяється лише тоді, коли гравець хоча б однією ногою доторкається до землі, тобто ніби ковзає по ній, при цьому, природно, граючи в м'яч, а не в ногу суперника.
Буває (і дуже часто!), що прийом виконаний правильно, однак суперник сам зачіплює ногу захисника і па­дає. У цьому випадку порушення правил немає.
Вкидання м'яча через бокову лінію
При вки­данні тулуб відхиляється назад, руки з м'ячем за головою, ноги зігнуті в колінних суглобах. Кидок починається з енер­гійного випрямлення ніг, тулуба, рук і завершується кис­тьовим зусиллям у бік вкидання. Щоб збільшити дальність, кидок виконують після розбігу з падінням.
Техніка гри воротаря
Технічні прийоми гри воротаря і польового гравця істотно різняться. Це зумовлено тим, що воротарю в межах штрафного майданчика дозволено гра­ти руками. Воротар користується і необхідним арсеналом техніки польового гравця.
Л о в і н н я  м'яча — основний спосіб техніки гри ворота­ря. Найчастіше він ловить м'яч обома руками. Залежно від напрямку, траєкторії і швидкості руху м'яча ловіння ви­конують з н и з у,  з в е р х у  чи  з б о к у.  Ловіння м'яча, точка пе­ретинання траєкторії якого з лінією воріт знаходиться на значній відстані від воротаря, здійс­нюється в падінні. Воротар постійно переміщується до та­кої передбачуваної точки.
Ловіння  з н и з у  використовується для оволодіння м'я­чем, який котиться, опускається і низько (до рівня живо­та) летить назустріч воротарю. У підготовчій фазі воротар нахиляється вперед і опускає руки вниз. Долоні звернені до м'яча, пальці трохи розставлені. Руки не повин­ні бути надмірно напружені. Ноги зімкнуті, прямі чи трохи зігнуті. М'яч підхоплюють кистями знизу і підтягують до живота.
Ловіння  з в е р х у  застосовуєть­ся для оволодіння м'ячем, який летить по середньовисокій (на рів­ні грудей і голови), високій і спад­ній траєкторії. Займаю­чи вихідне положення, воротар виносить ледь зігнуті руки уперед чи уперед — вгору. Долоні, повернені до м'я­ча, з розставленими і на­півзігнутими пальцями, утворюють своєрідну півсфе­ру. Швидкість м'яча га­ситься за рахунок поступ­ливого руху кистей і зги­нання рук.
М'яч, який летить високо, слід ловити двома руками зверху в стрибку.
Ловіння у  п а д і н н і — ефективний спосіб оволодіння м'я­чем, направленим зненацька, точно і сильно убік від во­ротаря; перехоплення передач уздовж воріт; відбирання м'я­ча в ногах у суперника.
Відомі два варіанти ловіння: без і з фа­зою польоту. Перший варіант застосовують звичайно для ловіння м'яча, що котяться на відстані 2—2,5 м збоку від ворота­ря. Попередньо воротар робить широкий крок, спрямовуючи руки до м'яча. Падіння відбувається  «п е р е к а т о м»:  спо­чатку до землі доторкається гомілка, потім стегно і тулуб. Витягнуті паралельно руки загороджують шлях м'ячу.
Для ловіння м'яча, котрий летить на значній відстані, використовується падіння з фазою польоту. Попе­редньо роблять один чи два швидких приставних кроки в напрямку польоту м'яча. Поштовх робить ближня до нього нога. Руки найкоротшим шляхом активно виносяться до м'яча. Ловіння здійснюють у фазі польоту. Після оволо­діння м'ячем — групування. Приземлення відбувається в такій послідовності: спочатку на передпліччя, потім на пле­че, тулуб і ноги.
В і д б и в а н н я  м ' я ч а.  Якщо не можна зловити (через протидію суперника, велику силу удару, важкодосяжність м'яча і т.д.) — м'яч відбивають. Назустріч м'ячу, кот­рий летить, швидко виноситься одна чи дві руки. Відбиван­ня здійснюють найчастіше долонями (іноді удар м'яча при­падає на передпліччя). М'яч рекомендується спрямовувати в бік від воріт.
М'яч, який летить на значній відстані від воротаря, слід відбивати однією рукою в падінні.
Щоб перепиняти «прострільні» і «навісні» передачі, во­ротарю необхідно відбити м'яч на значну відстань. Для цьо­го застосовується удар по м'ячу одним чи двома кулаками. Воротар відбиває м'яч на місці, у кроці, після різних перемі­щень і, особливо часто, у стрибку.
П е р е в е д е н н я  м ' я ч а.  До переведень відносяться дії воро­таря, мета яких — спряму­вати м'яч, котрий летить у ворота, через верхню пере­кладину. В основному пе­реводяться м'ячі, котрі ле­тять сильно і по високій траєкторії над воротарем чи збоку від нього. Пере­ведення трохи нагадує від­бивання м'яча. Його вико­нують однією чи двома руками . Важкодосяжні м’ячі переводяться в падінні.
К и д к и  м ' я ч а.  Кидки виконуються однією і дво­ма руками. Кидок однією рукою дозволяє більш точно направити партне­ру м'яч. Застосовуються такі способи кидка: звер­ху і знизу. Найбільш роз­повсюджений кидок звер­ху. У цьому випадку м'яч можна направити по різ­них траєкторіях, на знач­ну відстань і з достатньою точністю. Кидки вико­нуються на місці й у кроці. Використання їх у русі суворо регламентується правилами.
Вправи на розучування техніки пересування
1. Поєднання пересувань «біг, ходьба, біг».
2. Біг з раптовою зупинкою і поворотами різними спосо­бами.
3. Дріботливий біг з переходом на звичайний.
4. Ривки 10— 15 м.
5. Пробігання дистанції в 10 — 15 м з ходу.
6. Біг «змійкою» між предметами.
7. Біг спиною вперед, за сигналом, з поворотом, на при­скорення.
8. Пересування лівим, правим боком приставними кро­ками, перехресним кроком.
9. Пересування приставними кроками з поворотом кру­гом через кожних два кроки.
10. Біг зі зміною напрямку «змійкою».
11. Біг по віражу.
12. Біг за лідером, котрий змінює напрямок.
13. Біг з наступанням на кожну точку, нанесену на дистан­ції.
14. Пересування стрибками вліво і вправо.
15. Стрибки через квадрат 60 х 60 см і 80 х 90 см.
Вправи на розучування техніки ударів по м’ячу
У д а р и  н о г а м и

1. Удари по м'ячу в стінку. За 2—3 м від стінки учні вико­нують удари по нерухомому м'ячу низом з місця.
2. У парах. Два футболісти за 3—4 м один від одного і по черзі низом роблять передачі після зупинки м'яча.
3. З розбігу. Учні після двох-трьох кроків бігу в повіль­ному темпі б'ють по м'ячу низом у стінку.
4. 3 подачі партнера. Учень стає збоку від партнера і внут­рішньою стороною стопи низом спрямовує до нього м'яч. Партнер з розбігу б'є по м'ячу в стінку.
5. Футболісти займають позицію з інтервалами 9—10 м і по черзі посилають м'яч один одному з невеликого розбігу. Спочатку вправу виконують після зупинки м'яча, а потім в одне доторкання.
6. Учні з відстані 10—12 м прагнуть потрапити в мішень, позначену на стінці. Виконується лівою і правою ногою.
7. Удар по воротах. Воротар рукою низом посилає м'яч назустріч футболісту, котрий з розбігу завдає сильного удару по воротах з 10 —15 м.
8. Футболісти в парах передають м'яч один одному ни­зом в одне доторкання на відстань 10 —15 м.
9. Гравці на відстані 10 —15 м по черзі передають м'яч один одному різаним ударом в обвід стінки шириною 2 м, встановленої між ними.
10. М'яч встановлюється за 15—20 м від воріт, попереду від м'яча на відстані 6 м ставиться стінка шириною 3 м. Грав­ці різаним ударом посилають м'яч у ворота.
11. Удари по м'ячу з льоту і напівльоту. Гравець кидає м'яч партнеру, який знаходиться на відстані 5 — 6 м; після першого чи другого відскоку від землі партнер б'є по м'ячу з льоту заданим способом.
12. Два гравці безперервно передають м'яч один одному з одноразовим відскоком від землі.
У д а р и   г о л о в о ю
1. Гравець підкидає м'яч руками над собою і наносить по ньому удар головою в напрямку до стіни.
2. Гравець підкидає м'яч руками над собою і вдаряє по ньому вгору, намагаючись зробити якнайбільше ударів.
3. Один гравець, ударяючи руками м'яч об підлогу, на­правляє його іншому. Після відскоку м'яча другий гравець б'є по ньому головою у бік першого.
4. Два гравці по черзі накидають м'яч по дузі третьому. Третій у стрибку ударом по м'ячу головою направляє його то вправо, то вліво.
5. Гравці стають у колону по одному. Перший, з відстані 10 м від колони, кидає м'яч по дузі так, щоб він не долетів до другого на 2—3 м. Другий біжить назустріч м'ячу й у стрибку б'є його головою в напрямку першого гравця, а сам стає в кінець колони і т.д. Через якийсь час другий гравець заміняє першого, третій — другого і т.д.
6. Два гравці стають поруч. Третій накидає м'яч по кру­тій траєкторії між ними. Вони в боротьбі за м'яч ударом голови направляють його третьому.
7. Перший гравець стає в 7—8 м від цілі, другий збоку накидає йому м'яч. Перший ударом голови направляє м'яч у ціль.
8. Гравець стає в 7—8 м від воріт. Двоє інших, розташу­вавшись по обидва боки від воріт, по черзі посилають м'ячі по напіввисокій траєкторії так, щоб вони пролетіли біля першого гравця. Він ударом голови намагається забити м'яч у ворота.
Вправи на розучування зупинки м'яча
З у п и н к а   н о г а м и
1. Гравці стають попарно на відстані 5—6 м обличчям один до одного і по черзі виконують удар по м'ячу і зупин­ку м'яча, що котиться назустріч їм.
2. За 3—4 м від стінки учні направляють у неї м'яч ни­зом, а коли він відскакує, зупиняють заданим способом.
3. Два гравці, відстань між якими 5—6 м, по черзі низом передають його третьому. Він повинен робити рух вправо чи вліво і зупиняти м'яч.
4. Гравець підкидає м'яч ледь вище голови так, щоб він опускався поруч із плечем з боку зупиняючої ноги, і зупи­няє м'яч заданим способом.
5. Відстань між двома гравцями 8 м. Один накидає м'яч так, щоб він опускався за 3—4 м від партнера. Останній розбігається, зупиняє м'яч, а потім ударом об землю направляє його першому гравцю.
6. Два гравці по черзі посилають м'яч один одному уда­ром з рук по крутій траєкторії. Після відскоку м'яч зупиня­ють заданим способом.
7. Учень жонглює м'ячем, потім підбиває його вгору і зупиняє, не даючи упасти на землю.
З у п и н к а  г р у д ь м и
1. Гравець зупиняє м'яч грудьми після кидка партнера.
2. Два гравці по черзі накидають один одному м'яч по  різних траєкторіях і зупиняють його грудьми.
3. Гравці по черзі з напівльоту направляють м'яч спочатку рукою, а потім ногою один одному і зупиняють його грудьми з поворотом на 45 — 90 °.
З у п и н к а  г о л о в о ю
1. Гравець підкидає вгору м'яч і зупиняє його головою.
2. Двоє гравців, відстань між якими 2—3 м, по черзі на­кидають один одному м'яч руками ледь вище голови і зупи­няють його.
3. Гравець з напівльоту посилає м'яч по невисокій траєк­торії партнеру, котрий зупиняє м'яч головою, бере його в руки і, у свою чергу, так само посилає м'яч назад.
В п р а в и  д л я  р о з у ч у в а н н я  в е д е н н я  м ' я ч а
1. Ведення м'яча різними способами по прямій лінії.
2. Ведення м'яча по коридору шириною 50—60 см зі змі­ною способу ведення, ведучої ноги (лівої і правої) і темпу.
3. Гравець веде м'яч по колу в зоні, обмеженій двома концентричними колами, роблячи на кожен крок одне дотор­кання до м'яча.
4. Ведення м'яча по прямій із прискоренням.
5. 7—8 гравців з м'ячами здійснюють ведення в центра­льному колі, змінюючи напрямок і темп руху. Завдання — уникнути зіткнення.
6. Естафета. Дві команди в колонах знаходяться на лінії старту. Всі учасники по черзі обводять 6 стійок, відстань між якими по 2—3 м. Перша стійка — за 5 м від старту.
Вправи на розучування  в і д в о л і к а ю ч и х   д і й  (ф і н т і в)
1. Гравець веде м'яч, довільно виконуючи рухи, що ви­вчаються.
2. Гравець веде м'яч, перед стійкою виконує фінт і про­довжує рух з м'ячем.
3. Один гравець веде м'яч перед іншим, котрий діє пасив­но, робить фінт і продовжує рух.
4. Один гравець виконує фінт проти іншого гравця, кот­рий повільно наближається і діє пасивно. Потім, у міру за­своєння прийому, другий протидіє першому, перепиняючи йому шлях ногами.
Вправи на розучування  в і д б и р а н н я  м ' я ч а
1. З розбігу гравець виконує відбирання м'яча в пасив­ного суперника.
2. Гравець відбирає м'яч у суперника, котрий здійснює ведення в повільному темпі.
3. Гравець зустрічає суперника, котрий веде м'яч, і нама­гається відібрати його.
Вправи на розучування  в к и д а н н я  м'яча
1. Гравці кидають м'яч двома руками через голову в стін­ку, знаходячись від неї за 2—3 м.
2. Кидки м'яча двома руками з-за голови один одному.
3. Два гравці вкидають один одному м'яч, зробивши два-три кроку і з розбігу.
4. Два гравці вкидають м'яч один одному по коридору на відстані 10 — 15м.
5. Вкидання м'яча на точність у кола, які знаходяться на полі.
Вправи для розучування  т е х н і к и  г р и  в о р о т а р я
Один із факторів готовності воротаря до дії — правиль­ний вибір вихідного положення. При навчанні стійці вико­ристовують вправи, пов'язані зі стартовими рухами, вико­нуваними в різних напрямках з вихідного положення зви­чайним, приставним і перехресним кроком, стрибками, па­діннями, перекидами, перекатами.
Техніку володіння м'ячем починають вивчати з ловін­ня м'яча двома руками на місці, у русі, стрибку. Виконуєть­ся серія ударів чи кидків рукою з відстані 6—8 м по заданій траєкторії на воротаря чи убік від нього (1—2,5 м). Поступово збільшується сила ударів (кидків), а потім відстань, змінюються параметри траєкторії. Паралельно з ловінням засвоюються кидки м'яча рукою. На початку навчання виконуються вправи, основна мета яких — розвиток техніки і формування точності кидків, а потім — збільшення даль­ності, ускладнення траєкторії польоту м'яча і зростання точ­ності.
Засвоєнню техніки ловіння і кидків м'яча сприяє широ­ке використання рухливих (з елементами кидків і ловіння) і спортивних ігор (баскетболу і гандболу).
У підготовці воротарів велику увагу слід приділити на­вчанню ловіння м'яча в падінні. Після ознайомлення з тех­нікою падіння «перекатом» у сторони розучується техніка ловіння м'ячів, котрі котяться і низько летять, на відстані 1,5—2 м від воротаря. Щоб освоїти ловіння м'яча в падін­ні з фазою польоту, на початку навчання використовують­ся вправи на засвоєння всіх компонентів складної структу­ри падіння (переміщення, відштовхування, ловіння у фазі польоту, групування, приземлення). Потім дають завдання — ловити м'ячі, котрі котяться і летять по різних траєкторіях на відстані 2—2,5 м від воротаря.
Для вивчення переведення і відбивання рекомендують­ся вправи, що використовуються при вивченні ловіння м'яча.
Ігри для навчання техніки футболу
Пропоновані ігри можна використовувати тільки після того, як учні опанують основами техніки гри у футбол. Інак­ше ігри будуть сприяти закріпленню технічних помилок більшою мірою, ніж їх усуненню. Адже центр уваги учасни­ка будь-якої рухливої гри переноситься з рухового засобу на ситуативну ціль. Тому в прагненні до неї спонтанно ви­користовується вже усталена структура основних рухів, і лише якщо остання правильна, розвиваються рухові вмін­ня, фізичні якості й імпровізаційно-ігрове мислення, ство­рюючи комплексні передумови для техніко-тактичного ста­новлення футболіста. У цьому і полягає перевага кожної пропонованої нижче гри, що являє собою ніби маленький фрагмент великого футболу, котрий містить у собі всю ціліс­ність тієї чи іншої його ситуації. До того ж мінімум випадкового, так би мовити, ігрового «баласту» при достатніх фізичних навантаженнях дає можливість на визначеному етапі навчання більш цілеспрямовано, поглиблено, індиві­дуалізовано і швидко вирішувати такі ж завдання, які прийдеться розв'язувати безпосередньо в грі.
1. Літаючий м'яч
Завдання: навчати ударів по м'ячу з льоту. Учасники: 8 гравців (4 проти 4). Майданчик: 40 x 25 м, двоє воріт для ма­лого поля. Тривалість: до 40 хв.
Правила. Кожна команда намагається атакувати ворота суперника, щоб забити гол. Супернику забороняється боротися з командою, котра володіє м'ячем, звичайними засобами. Дозволяється тільки заступати шлях гравцю і м'я­чу. Гру починати передачею м'яча від партнера до партнера. Якщо гравець торкнеться м'яча більш трьох ра­зів чи якщо м'яч торкнеться землі — передати його супер­нику. Гру вести без воротаря. Не дозволено грати рукою.
Вказівка. Якщо гравці слабо підготовлені, можна дотор­катися до м'яча без обмежень. Технічні гравці повинні торк­нутися до м'яча не більше двох разів. Ця гра найбільш прийнятна для тих, хто вже опанував основами технічних прийомів.
2. Високий   м'яч
Завдання: навчати удару по м'ячу з льоту. Учасники: 4—5 гравців (3 гравці проти одного). Майданчик: 10 x 10 м. Тривалість: до 20 хв.
 Правила. Три гравці розподіляються по полю і передають один одному м'яч верхом. Четвертий гравець на­магається торкнутися м'яча, щоб обмінятися місцем з тим гравцем, котрий передавав м'яч останнім. М'яч не повинен торкатися землі. Гравець може жонглювати м'ячем довільно. У будь-який момент віддати його. Гра переривається лише тоді, коли четвертий гравець оволодіває м'ячем, коли м’яч торкається землі чи залишає май­данчик. У такому випадку гравець, який грав без м’яча, міняється місцем з тим грав­цем, котрий останнім передав м'яч. Гра рукою не дозволе­на.
Варіанти: до м'яча можна торкнутися певну кількість разів.
Вказівка: гра прийнятна для всіх, хто опанував основа­ми футбольної техніки.
3. Футбольний теніс одиночний
Завдання: навчати удару по м'ячу різними способами. Учасники: 2 гравці — один проти одного. Майданчик: 12 х 16 м, посередині поля встановлюють сітку висотою 1 м, яка розділяє майданчик на два поля. Тривалість: дві виграні партії до 19 очок.
Правила. Щоб виграти очко, обидва гравці повинні пере­бивати м'яч на половину суперника через сітку зазначеним способом, не торкаючись при цьому м'яча більше одного разу. Хто раніше набрав 19 очок, той виграє партію. У ви­рішальних іграх у третій партії після 10 очок суперники мі­няються полями.
Той, хто одержав право подачі, починає гру за своєю лінією ударом по м'ячу. На полі суперника м'яч по­винен не більше одного разу торкнутися землі, перш ніж його знову відіб'ють. Дозволяється пряма гра головою чи стопою. Кожен гравець виконує одну за одною п'ять подач. Подача здійснюється після кожної допущеної помилки.
Помилкою вважається: 1) якщо м'яч з подачі торкається сітки; 2) якщо м'яч при­земляється поза полем; 3) якщо м'яч торкається землі більше одного разу; 4) якщо грають рукою; 5) якщо удар виконаний не зада­ним способом.
Варіанти: при подачі засто­совувати різні види ударів.
Вказівка. Співвідносити розміри ігрового поля з фізич­ними і технічними можливос­тями гравців.
4. Футбольний теніс парний
Завдання: навчати ударів по м'ячу. Учасники: 4 гравці (2 проти 2-х). Майданчик: 16 х 8 м, роз­ділений сіткою висотою 1 м на 2 поля, кожне з яких ділить нав­піл по довжині роздільна розмітка.
Тривалість: Як у попередній грі.
Правила: Як у попередній грі. Крім того, ще декілька додаткових правил:
1. Подача завжди здійснюється з правої половини поля на ліву половину суперника. Лише після цього можна довіль­но посилати м'яч у будь-яку частину поля.
2. Робити удар по м'ячу слід завжди по черзі. Гравець, що послав м'яч через сітку, залишає виконання удару по наступному м'ячу партнеру. У противному разі супернику зараховується очко.
3. Після кожної подачі пари міняються місцями.
Варіанти: див. попередню гру.
Вказівка. Гра прийнятна для всіх вікових груп із різним рівнем підготовки.
5. Футбольний теніс командний
Завдання: навчати ударам по м'ячу. Учасники: 2 команди по 3 чи 4 гравці. Майданчик: приблизно 10 х 20 м, сітка ви­сотою 1 м ділить поле навпіл. Тривалість: див. попередню  гру.
Правила: див. попередню гру. До цього — ще кілька додаткових правил:
1. Гравці кожної команди одержують номери з 1 до 3 (4). Це важливо для дотри­мання послідовності подач, кож­ну з яких виконує інший гравець; при цьому футболісти переміща­ються за годинниковою стріл­кою від позиції до позиції.
2. Залежно від домовленості, команда може виконати на своїй половині поля 2-4 удари. Дозволяється, щоб футболіст пробив по м'ячу двічі, якщо інший торкнувся м'яча в проміжку. Багаторазове торкання м'яча не дозволене.
Варіанти: див. гру 3.
Вказівка: гра прийнятна для всіх вікових груп з різними рівнями підготовки.
6. Футбольний теніс із забороненою зоною
Завдання: навчати ударів по м'ячу. Учасники: 2 команди по 3 гравці. Майданчик: 22 х 8 м, розділений навпіл сіткою висотою 1 м; по обидва боки сітки паралельно їй розміча­ються «заборонені зони» шириною по 3 м. Тривалість: див. гру З.
Правила: див. гру 3 і наступні додаткові правила.
1. Для одержання очка м'яч повинен перелітати через сі­тку і «заборонену зону». Якщо м'яч потрапляє в «забороне­ну зону» — це вважається помилкою і очко виграє супер­ник.
2. Дозволяється торкнутися м'яча кілька разів підряд, припустимі кількаразові передачі його один одному. Важ­ливо тільки, щоб м'яч доторкнувся до землі тільки один раз.
Варіанти: див. гру 3.
Вказівка: розмір забороненої зони слід пристосувати до можливостей гравців.
7. Футбольний теніс з обмеженням польоту м'яча
Завдання: навчати ударів по м'ячу. Учасники: 2 команди по 3 гравці. Майданчик: 18 х 9 м, розділений за допомогою двох шнурів (один шнур на висоті 1 м, другий — 3 м) на два поля. Тривалість: див. гру 3.
Правила. Кожна команда по черзі виконує п'ять подач. М’яч повинен пролітати між шнурами. Подача здійснюється після кожної зробленої помилки в ме­жах свого відгородженого майданчика. Помилкою вважа­ється, якщо: 1) м'яч пролітає не між шнурами (якщо м'яч торкнувся шнура — то гра продовжується); 2) м'яч при­земляється поза полем; 3) м'яч торкнеться землі більше одного разу; 4) футболіст зіграв рукою.
Варіанти: див. гру 3.
Вказівка: чим вищий клас команд, тим меншою може бути відстань між шнурами. .
8. Гра об стінку
Завдання: навчати ударів по м'ячу з льоту. Учасники: 2 команди по 2 гравці. Майданчик: стінка, на ній на висоті 1—2 м поперечна лінія, перед стінкою «заборонена зона» шириною 4 м, а за нею — ігрове поле довжиною 10 м. Три­валість: 2 виграні партії по 15 очок.
Правила. Одна команда б'є м'ячем об стінку над попереч­ною лінією. При відскакуванні назад м'яч, минаючи «забо­ронену зону», повинен вдаритися об землю, перш ніж ним заволодіє суперник. Кожна помилка — очко супернику.
Гра починається з подачі з меж майданчика. Після кожної допущеної помилки право подачі переходить до суперника. Помилкою вважається, якщо м'яч: 1) торка­ється землі в «забороненій зоні»; 2) вдаряється об стінку не над поперечною лінією; 3) торкається землі на майданчику більш одного разу; 4) вдаряється тим самим гравцем два рази підряд.
Варіанти: заздалегідь уста­новлюється вид удару для по­дачі й удару по стінці.
Вказівка: розміри «заборо­неної зони» і майданчика по­винні відповідати майстернос­ті гравців; новачки можуть гра­ти без «забороненої зони».
У декілька воріт
Завдання: навчання удару внутрішньою стороною сто­пи. Учасники: 2 команди по 5 гравців. Майданчик: половина футбольного поля, 6 допоміжних воріт шириною 1 м, розміщених довільно в межах поля. Тривалість: до 60 хв.
Правила: Гол зараховується, якщо м'яч проходить через лінію воріт і доходить до партнера. М'ячі можна за­бивати з двох сторін воріт. Після гола гра продовжується без перерви на іншій стороні. Забивати два голи підряд у ті самі ворота не дозволяється.
Варіанти: визначається нога, котра б'є, для удару по во­ротах.
Вказівка. Кількість воріт і їх ширину пристосувати до працездатності гравців. Команди, у складі яких більше ніж 6 гравців, повинні використовувати все футбольне поле. Допускати до гри команди тільки з однаковою кількістю гравців.
10. На два поля
Завдання: навчати удару внутрішньою стороною стопи. Учасники: 2 команди по 8 гравців. Майданчик: половина футбольного поля, розділена середньою лінією шириною. По обох боках від середньої лінії на відстані 5 м проведені дві паралельні лінії, які утворюють заборонену зону шириною 10 м.
Тривалість: до 40 хв.
Правила. На кожній половині майданчика грають четверо нападаючих проти чотирьох захисників. Нападаючі нама­гаються забивати м'ячі, в той час як захисники перешкод­жають цьому.
 Якщо захисники відбирають м'яч, вони пере­дають його своїм партнерам на іншій половині майданчи­ка. Жодному гравцю не дозволяється заходити в заборонену зону. Вона повинна долатися за допомогою дов­гих передач. Положення «поза грою» немає.
Варіанти: 1) заборонена зона може бути шириною до 20 м; 2) захисники повинні вивести м'яч зі своєї половини трьома передачами; 3) кіль­кість гравців у команді можна збільшити до 12.
11. Через гравця
Завдання: навчати удару внутрішньою стороною стопи. Учасники: З гравці. Майданчик: 24 х 8 м, розділений двома лініями на три рівні частини. Тривалість: до 3 хв.
Правила. У кожного футболіста своє ігрове поле. Обид­ва крайні гравці посилають один одному м'яч повітрям. Той, хто знаходиться між суперниками, намагається піймати м’яча руками. Гравець одержує штрафне очко, якщо м'яч торк­неться його поля більше одного разу, якщо його передача не потрапить на поле партнера чи м'яч піймає центральний гравець. Через деякий час варто робити заміну.
Варіанти: визначати ногу, котра б'є, і дозволяти, напри­клад, дворазове торкання м'яча.
13. Удар по воротах
Завдання: Навчати удару середньою частиною підйому. Учасники: 2 команди по 4—5 гравців. Майданчик: подвоє­ний штрафний майданчик з двома звичайними воротами, лінія штрафного майданчика — це середня лінія. Тривалість: до 30 хв.
Правила.  Кожна команда зі своєї половини повинна про­бити по воротах суперника. Гравці, що володіють м'ячем, шука­ють сприятливі позиції для виконання удару по воротах, гравці іншої команди намагаються зупинити м’яч і виконати удар у ворота суперників.
Гра починається з того, що воротар викидає м'яч рукою від воріт одному з партнерів. Із вдалої позиції слід відразу ж пробити по воротах. У несприятливому ви­падку можна виконати до трьох передач. Не можна переступати середню лінію. При аутах м'яч зно­ву вводиться в гру вкиданням або ударом від воріт.
Варіанти: визначається нога, котра б'є.
Вказівка: щоб поліпшити точність удару, можна грати на воротах для малих полів; гра рукою при цьому — забо­ронена.
14. На одній половині поля
Завдання: навчати удару середньою частиною підйому. Учасники: 2 команди по 4—6 гравців і спільний воротар. Майданчик: половина поля з одними звичайними ворота­ми. Тривалість: до 60 хв.
Правила. Команда атакує і намагається забивати голи, а при втраті м'яча — перешкоджати взяттю воріт.
Гра починається із вкидання м'яча воротарем. Гол зараховується лише тоді, коли атакуюча команда хоч раз зробила передачу. Суперник одержує м'яч, якщо він ним оволодіває після аутів і при вільних ударах. Після аутів че­рез продовжену лінію воріт і після ударів по воротах воро­тар знову вкидає м'яч у поле. Положення «поза грою» не має.
Варіанти: визначається нога, котра б'є або встановлюється певний спосіб удару по воротах;
Вказівка: гра прийнятна для всіх вікових груп і груп з різною підготовкою.
15. На одній половині поля із «забороненою зоною»
Завдання: навчати удару середньою частиною підйому. Учасники: 2 команди по 4 гравці і 1 нейтральний воротар. Майданчик: половина футбольного поля з одними звичай­ними воротами і півколом радіусом 13 м, з центром посередені лінії воріт. Три­валість: до 60 хв.
Правила. Команда атакує і намагається забивати голи, а при втраті м'яча — перешкоджати діям суперників.
Гра починається з вибивання м'яча воротарем. М'яч може бути забитий тільки завдяки удару по воротах перед «забороненою зоною». Якщо один із гравців вступив у «заборонену зону», суперник одержує право на вільний удар з цього місця. Положення «поза грою» і кутові скасовані. Після виходу м'яча за лінію воріт його вводить у гру воротар. При ви­ході м'яча за бокову лінію гра відновлюється вкиданням.
Варіанти: виконувати удар по во­ротах тільки правою (лівою) ногою.
Вказівка: ширина «забороненої зони» визначається з урахуванням працездатності гравців і варіюється від 8 до 18 м.
17. На три кола
Завдання: навчати удару внутрішньою частиною підйо­му. Учасники: довільна кількість гравців, котрі змагаються попарно. Майданчик: 40 х 20 м, 3 кола на кожній половині, одне коло віддалене від середньої лінії на 10 м, два інших — на 15 м, діаметр кола — близько 3 м. Тривалість: до 20 хв. чи до 20 голів.
Правила. Кожен гравець намагається вибити м'яч з кола своєї половини поля в коло половини поля суперника. Якщо це вдається, зараховується гол.
Гол зараховується тільки тоді, коли м'яч після удару приземлиться в колі суперника, не торкаючись перед цим землі. Якщо м'яч, не долетів до середньої лінії чи вилетів за межі поля, знімається гол. Не дозволяється два рази підряд вибивати м'яч з того самого кола.
Варіанти: 1) суперник може запобігти голу, якщо виб’є м'яч раніше, ніж останній торкнеться кола. При цьому гра рукою недозволена; 2) гол, забитий у результаті прямо­го відбивання м'яча, зараховується як два.
Вказівка: кола варто чітко позначати (наприклад, додат­ково — за допомогою прапорців).
19. На відбивання м'яча
Завдання: навчати удару внутрішньою частиною підйо­му. Учасники: 8 гравців (4 проти 4). Майданчик: футбольне поле. Тривалість: до 25 хв.
Правила. Кожна команда прагне за допомогою далеких ударів відтіснити суперника від його «основної» лінії. Зара­ховується очко, якщо м'яч торкнеться землі за «основною» лінією.
Команди розташовуються на однаковій відста­ні («основній» лінії) від середньої лінії. Одна з них починає гру далеким уда­ром у напрямку «основної» лінії суперника. Якщо м'яч перетнув «основну» лінію суперників, то команда отримує очко. Якщо не перетнув, то встанов­люється в місці, де він торкнувся землі, і відбивається супер­ником з аналогічною метою.
Варіанти: збільшується кількість гравців.
20. На відкриті ворота
Завдання: навчати веденню м'яча. Учасники: довільна кі­лькість пар гравців. Майданчик: 20 х 20 м, посередині ворота шириною 2 м, позначені за допомогою переносних прапорів. Коло діаметром 5 м. З центром посередині лінії воріт. Тривалість: до 5 разів по 2 хв.
Правила.  Обвести свого суперника і забити м'яч у ворота.
Гравець, котрий володіє м'ячем, повинен обіграти суперника і забити м'яч. Після взяття воріт м'яч одер­жує інший гравець. Після порушення правил м’яч передається супернику гравця, що допустив помилку.
Варіанти: 1) не можна переступати 5-метрове коло; 2) варіювати вид ведення м'яча.
Вказівка. У перервах доцільно використовувати прості технічні вправи.
21. М'яч через лінію
Завдання: навчати веденню м'яча. Учасники: 10—12 грав­ців (5 проти 5 чи 6 проти 6). Майданчик: половина футболь­ного поля. Тривалість: до 30 хв.
Правила. Кожна команда намагається звільнити одного зі своїх гравців від опіки, щоб він міг провести м'яч через лі­нію воріт суперника і виграти очко. Переможець той, хто по закінченні певного часу виграв більше очок.
Гра ведеться без воротаря, скасоване положен­ня «поза грою». Якщо команда втрачає м'яч і він перехо­дить до суперника, то гра продовжується на іншій стороні. Лінією воріт служить бокова лінія. Після кожного виграно­го очка суперник одержує м'яч.
Варіанти: 1) визначити, якою ногою слід вести м'яч; 2) встановити вид ведення м'яча (наприклад, внутрішньою стороною стопи, зовнішньою частиною підйому).
23. Боротьба за м'ячі
Завдання: навчати веденню м'яча. Учасники: 2 команди по 4—6 гравців. Майданчик: 40 х 20 м з розміченою середньою лінією. Тривалість: до 20 стартів.
Правила. Обидві команди розташовуються одна проти од­ної на вузьких сторонах майданчика (стартових лініях). На середній лінії ле­жать м'ячі (їх на два менше кількості учасників гри: на 8 гравців — 6 м'ячів, на 12—10). За свистком судді обидві ко­манди біжать до середини поля, щоб оволодіти м’ячем і провести його через власну стар­тову ліні. За кожний проведений м’яч коман­да одержує очко.
Два гравці, яким не дісталися м'ячі, намагають­ся вибити їх у суперника. Кожен м'яч, проведений за власну лінію, вважається виграним і оцінюється в одне очко. М'я­чі, вибиті за лінію, не зараховуються.
Варіанти. Встановлюється вид ведення м'яча.
Вказівка: доцільно мати двох суддів, кожний з яких кон­тролює половину ігрового поля.
24. Ведення м 'яча через три "закриті" зони
 Завдання: навчати веденню м'яча із застосуванням фін­тів. Учасники: 2 команди по 6 гравців. Майдачик: 60 х 20 м, із середньою лінією.  Тривалість: до десяти ведень м'яча кожною командою. На кожній половині майданчика проведено паралельно до середньої дві лінії, які ділять її на три рівні частини – «закриті зони».
Правила. Одна з команд розпочинає атаку з власної половини поля, інша — захищається. Захисники розміщуються таким чином: у першій «закритій зоні» — три гравці, у другій — два, у третій — один. У кожного гравця нападаючої команди м'яч. Очко може одержати той, хто, застосовуючи дриблінг, проходить з м'ячем усі «закриті» зони і перетинає лицьову лінію. За командою гру починають нападаючі. Той, хто втратив м'яч чи потрапив з ним за лінію майданчика, вибуває до наступної спроби. Гравцям захисту не дозволя­ється виходити за межі своєї «закритої» зони. Після кожної спроби команди міняються ро­лями. Потім визначається переможець.
Вказівка: необхідно постійно нагадувати гравцям про спортивну поведінку, коректну гру, щоб уникнути травм.

25. Із «завоюванням» зон

Завдання: навчати веденню м'яча із застосуванням фін­тів. Учасники: 2 команди по 6—8 гравців. Майданчик:  Провести дві лінії, паралельні середній, які ділять кожну половину поля навпіл. Утвориться 4 рівних за величиною поля. Тривалість: до 60 хв.
Правила. Одна команда атакує, інша захищається. Напа­даючі повинні завойовувати кожну ділянку поля суперника, за­стосовуючи ведення м'яча через лінію (передачі через лінії, які ділять поле на 4 частини, забороняються).
Одна з команд починає гру на своїй половині майданчика. Вона може продовжувати гру і на власній половині, і на "завойо­ваній" зоні. Гол зараховується лише тоді, коли удар по во­ротах виконується із зони, найближчої до воріт суперника. Супер­ник одержує м'яч, якщо йому вдається відібрати його, якщо м’яч вийшов в аут, якщо при проходженні зонної розмітки не застосо­вували ведення м'яча, якщо забито гол. Гра ведеться з постійними воротарями, однак без поло­жень «поза грою». Воротарю дозволяється підтримувати атаки своєї команди в ролі польового гравця.
Варіанти. Застосовувати різ­ні види ведення м'яча й обве­дення.
Вказівка: гра особливо прийнятна для тих, хто вже опанував основами техніки ведення м'яча.

26. Ведення м'яча при грі з «ударною зоною»

 Завдання: навчати веденню м'яча з обведенням. Учасни­ки: 2 команди по 6 гравців. Майданчик: поперек половини футбольного поля двоє малих воріт з «ударними зонами» біля них. «Ударні зони» мають вигляд майданчиків воріт у міні-футболі 12–20 м. шириною. Тривалість: до 40 хв.

Правила. Одна з команд, застосовуючи ведення м'яча, на­магається потрапити в ударну зону суперника і звідти заби­ти м'яч. Знаходячись у захисті перед своїми воротами, команда на­магається перешкодити супернику. Забивати м'яч можна тільки тоді, коли комусь із гравців, застосовуючи ведення, удасться ввірватися в удар­ну зону. М'ячі, забиті із-за меж зони, не зараховуються. Команда, гравець якої виконав удар із-за меж зони,  карається вільним ударом.
Варіанти: 1) змінювати вид ведення м'яча; 2) змінювати кількість гравців і розміри поля; 3) проводити гру з усіма варіантами футболу на малих полях (наприклад, грати низь­кими передачами, тільки ліворуч тощо).
Вказівка: чим вищі працездатність і технічна підготовленість гравців, тим менша ударна зона, і навпаки.

27. Вміле обведення

Завдання: навчати веденню м'яча з обведенням. Учасни­ки: довільна кількість груп по 4 гравці — три проти одного. Майдан­чик: 32 х 10м, розділений на 4 рівних поля паралельними до середньої лініями. Тривалість: до 20 хв.
Правила. Гравець намагається обвести трьох суперників, котрі знаходяться один за одним на лініях, що розділяють зони. За кожного обведеного гравця— очко. Переможець той, у кого найбільша кількість очок за встановлений час гри.
Гравець, який веде м'яч, намагається послідовно обвести трьох суперників. При втраті м'яча він одержує його назад і атакує наступного гравця. Захисникам не дозволяєть­ся залишати лінію розмітки. Коли нападаючий закінчує ве­дення, продовжує наступний у групі.
Варіанти: 1) гравці захисту одержують завдання захи­щати не тільки лінію, але й усе своє поле; 2) можна довільно змінювати розміри ігрового поля і кількість гравців.

28. Естафета-слалом

Завдання: навчати веденню м'яча. Учасники: 2 команди з довільною але однаковою кількістю гравців. Майданчик: стартова лінія і два ряди переносних прапорців на відстані 2 м один від одного. Тривалість: до 20 хв. чи 10 забігів на команду.
Правила. Естафета з веденням м’яча. По черзі усі гравці кожної команди на шляху від старту до фі­нішу й назад повинні обвести м'ячем усі прапорці.
За сигналом перший гравець кожної команди починає ведення м’яча із стартової лінії. Наступний вступає в гру, коли йому передають м'яч за стартовою лінією. Якщо всі гравці пробігли — партія закінчена. Ко­манда-переможець одержує очко. Передчасний перехід стартової лінії веде до повторення ведення гравцем, котрий порушив пра­вила.
Варіанти: 1) визначати вид ведення м'яча; 2) ведення ускладнюється, якщо пра­порці встановлені на різних відстанях один від од­ного.
Вказівка: гра прийнятна для всіх вікових груп і груп з різним рівнем підготовленості.

30. Гра у парах з ударом головою

Завдання: навчати удару головою. Учасники: 4 гравці (2 проти 2). Майданчик: 16 х 8 м розділений середньою лінією, по кутах майданчика переносні прапорці. Тривалість: до 20 хв. чи до 10 голів зі зміною сторін.
Правила. Кожна пара намагається за допомогою удару го­ловою перевести м'яч через тилову лінію суперника щоб отримати очко.
Гра починається підкиданням м'яча вго­ру над собою. Щоб вийти на зручну для удару по воротах позицію, дозволяється довільно жонглювати м’ячем головою. При цьому не можна переходити середню лінію. Якщо пара втрачає м'яч під час передачі — суперник одержує право на вільний удар із середньої лінії.
Варіанти: 1) скасовується середня лінія як обмеження; 2) дозволяється ловити м'яч руками на половині су­перника.
Вказівка. Гра прийнятна для всіх вікових груп і груп із різним рівнем підготовленості. Розміри ігрового поля і тривалість гри слід пристосувати до працездатності гравців.

31. Головою з центру поля

Завдання: навчання удару головою. Учасники: 8 гравців (4 проти 4), по 2 у межах поля і по 1 за межами майданчика перед воротами — як гравці нападу і захисту. Майданчик: 30 х 15 м розділений на дві частини середньою лінією, двоє воріт для малих полів, повернених назовні. Трива­лість: до 6 разів по 5 хв (з інтервалами).
Команда атакує ворота суперника, щоб забити гол, а при втраті м'яча намагається захистити власні ворота.
Правила. М'яч можна забивати тільки з передачі з половини поля суперника. У межах поля грають руками, а перед во­ротами — тільки головою. Гравці перед воротами повинні швидко й уміло відкриватися.
Вказівка. Для удару головою важлива передача м'яча вперед руками. Тривалість і кількість повторень залежать від працездатності гравців.

32. Теніс головою

Завдання: навчати удару головою. Учасники: 2 команди по 6 — 8 гравців. Майданчик: 18 х 9 м, над середньою лінією вста­новлюється сітка чи шнур на висоті 1,5 м. Тривалість: 2 ви­грані партії до 20 очок. Якщо кожна команда виграє одну партію, то проводиться вирішальна гра, у якій після 10 очок слід мінятися сторонами.
Правила. М'яч перебивають через сітку головою, він може доторкнутися землі тільки один раз. Очко виграє лише команда, яка виконувала подачу.
Гравець перебиває м'яч головою на сторону суперника зі своєї половини поля. Суперник може відігра­вати м'яч з льоту, або після одного удару об землю. Кількість передач всередині команди не обмежується. Після кожної помилки подача здійснюється іншим гравцем. Виконують її головою, але при тривалій грі це правило можна змінити так, щоб м'яч з льоту подавався стопою. Вважається помилкою, якщо: 1) м'яч торкнувся землі два рази; 2) м'яч не перелітає через сітку; 3) суперник головою направляє м'яч за межі поля; 4) гравець вдаряє по м'ячу не головою; 6) гравець переходить на поле суперника.
Варіанти: 1) встановлювати кількість передач усередині ко­манди; 2) усередині команди дозволити грати стопою, але через сітку — тільки головою; 3) кількість гравців можна змінювати відповідно до віку і працездатності.
Вказівки. Як ігрове поле можна використовувати цент­ральне коло. Особливо виправдала себе на практиці гра із застосуванням більш легких м'ячів: волейбольних, гумових, ігелітових. Завдяки їх більшій еластичності при підскаку­ванні ставляться підвищені вимоги до здатності гравців реа­гувати.

33. У волейбол головою

Завдання: навчати удару головою. Учасники: 2 команди по 6—8 гравців. Майданчик: 18 х 9 м, над середньою лінією на висоті 2,4 м встановлюється сітка. Тривалість: 2 виграні пар­тії до 20 очок.
Правила. М'яч слід перебивати на половину суперни­ків головою, він не повинен падати на землю. Виграти очко може тільки команда, яка виконувала подачу.
Гравець з будь-якого місця своєї половини поля направляє головою м'яч супернику. Всередині команди мож­на зробити не більше чотирьох передач головою. Повернути м’яч на половину поля суперників можна з будь-якої передачі. Команда має право на п'ять подач підряд, кожну з яких виконує інший гравець. Подача здійснюється після кож­ної помилки. Помилкою вважа­ється, якщо: 1) при подачі м'яч торкається сітки; 2) м'яч призе­мляється за межами поля; 3) м'яч торкається землі; 4) зроб­лено більше чотирьох передач; 5) м'яч посланий не головою.
Вказівка. Попередньо опанувати основами техніки гри головою.

34. Вкидання за лінію воріт

Завдання: навчати вкиданню. Учасники: 2 команди по 5 гравців. Майданчик: 40 х 20 м, двоє воріт для малих полів. Тривалість: до 30 хв.
Правила. Кожна команда намагається за допомогою вмі­лої позиційної гри атакувати й забивати м'ячі. Передача м'я­ча і кидок по воротах здійснюються за допомогою вкидань, виконуваних відповідно до правил.
 М'яч дозволяється кидати тільки обома рука­ми із-за голови, не відриваючи ніг від землі. Не дозволя­ється бігти з м'ячем у руках. Суперник одержує м'яч, якщо він його перехопить, якщо м’яч вийде за межі поля і якщо зіграють ногою. Кутові вкидаються, гра ведеться без постійного воротаря і без положення «поза грою».
Варіанти: 1) грати з колом для кидків, діаметр якого ста­новить приблизно 10 м; 2) гра на великі допоміжні ворота з постійним воротарем.
Вказівка: гра прийнятна для всіх вікових груп і з різною підготовкою.

35. Вкидання на точність

Завдання: навчати вкиданню м’яча. Учасники: 3 команди по 4—
6 гравців. Майданчик: 30 х 20 м, 3 поля, середнє може бути більше. Тривалість: до 20 хв.
Правила. Кожна команда займає одне поле. Гравці на зов­нішніх полях намагаються влучити у гравців середнього поля. Влучення оцінюються, якщо кидки зроблені відповід­но до правил.
Всередині команди дозволяється робити дві передачі м'яча. Право виконувати кидки мають тільки команди на зовнішніх полях. Гравцям у середньому полі заборонено ловити м'яч. Вони можуть тільки захищатися, ухиляючись від м'яча. Після п'яти кидків ко­манда в середньому полі міняється місцями з однією з двох інших команд. Після кожного влучення м'яч знову повер­тається до гравців на зовнішньому полі.
Варіанти: грати одночасно декількома м'ячами.
Вказівка: можна збільшити розміри майданчи­ка, щоб тренуватися в далеких кидках.

36. Перекидання м'яча через суперника

Завдання: навчати вкиданню м’яча. Учасники: 2 команди з довільною кількістю гравців, що попарно протистоять один одному. Майданчик: футбольне поле. Тривалість: до 15 хв.
Правила. Кожен гравець за допомогою вкидання намага­ється перекинути м'яч через свого суперника так, щоб м'яч перетнув лінію воріт. Якщо це вдається, гравець одержує очко.
Обидві команди розташовуються парами один проти одного на однаковій відстані від середньої лінії. По­чинає гру гравець, котрий володіє м'ячем. Він намагається перекинути м'яч через суперника. Варіанти: 1) після кожного очка суперники міняються ро­лями; 2) точкою вкидання стає місце, якого торкнувся м'яч, вдарившись об землю, якщо його не піймав суперник.
Вказівка: стежити, щоб вкидання проводилося корект­но, відповідно до правил.

37. На два поля  

Завдання: навчати правильного відбирання м'яча. Учас­ники: 2 команди по 5 гравців. Майданчик: 40 х 20 м з середньою лінією, ворота шириною близь­ко 2 м. Тривалість: до 25 хв.
Правила. Кожна команда ділиться на трьох нападаючих і двох захисників. Нападаючі намагаються вразити ворота, а захисники — перешкодити цьому.
Від кожної команди три гравці розміщаються на одній половині поля і два — на іншій. Таким чином, постійно гра­ють троє проти двох, прагнучи забити гол. Перехід се­редньої лінії не дозволений. Якщо захисники відбирають м'яч, то передають його нападаючим.
Варіанти: 1) обмежується передача м'яча нападаючими; 2) встановлюється кількість торкань м'яча і визначається час тривалості атак.
Вказівки. Гравці періодично міняються ролями. Гра при­йнятна також для залів менших розмірів.
ТАКТИКА ГРИ

Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, гру­пових і командних діях у нападі і захисті. Тактичні завдан­ня, що стоять перед командою, вирішуються з урахуванням особливостей ведення гри суперником, стану поля, кліма­тичних умов.
Організованість у діях команди багато в чому залежить від чіткого розподілу функцій між футболістами.
Воротар повинен досконало володіти технікою гри, умі­ти правильно вибирати місце, швидко оцінювати обстанов­ку, миттєво визначати напрямок, траєкторію і швидкість руху м'яча, рішуче і вміло керувати обороною. Йому треба поєднати гру «у воротах» з діями «на виходах». Воротар — перший організатор атак.
Захисники повинні вільно володіти всіма елементами техніки гри, уміло протидіяти супернику з м'ячем і без ньо­го, своєчасно взаємодіяти при організації оборони й атаки.
Основні вимоги до захисника: уміло колективно й ін­дивідуально діяти в зоні; своєчасно протидіяти пере­дачам і ударам по воротах, успішно вести боротьбу за вер­ховий м'яч; правильно здійснювати страховку партнерів і воротаря; чітко взаємодіяти, створюючи штучне положен­ня «поза грою».
При організації нападу захисники повинні: відкривати­ся для одержання м'яча від воротаря; після оволодіння м'я­чем своєчасно і точно виконувати передачі партнерам; не­сподівано відкриватися на фланзі чи підключатися в центрі; уміло виконувати подачу чи «простріл» із флангу; завершу­вати атаку ударом по воротах.
Гравці середньої лінії повинні вміти організовувати ата­ки, завершувати їх і переходити до оборонних дій на висо­кому рівні виконавської майстерності.
Основні дії в нападі: організація переходу від захисту до нападу і подальший розвиток атаки; забезпечення раптово­сті в розвитку атаки за допомогою переведення м'яча на фланг і швидкісного маневру у відкриту зону; контроль се­редини поля й активна участь у завершенні атак.
Основні дії в захисті: протидія швидкому розвитку атаки суперника за допомогою контролю за найближчим у даній зоні чи персонально закріпленим суперни­ком; протидія передачі й ударам по воротах; страховка парт­нерів і взаємодія з ними.
Нападаючі повинні вміти поєднувати індивідуальні і гру­пові дії, правильно вибирати позиції, виконувати завершаль­ні атаки в умовах постійного єдиноборства.
Основні дії в атаці: розташування на грані положення «поза грою» і своєчасний відхід назад для одержання м'яча; швидкісний маневр по фланзі з подальшою передачею чи прострілом м'яча у штрафний майданчик; активна участь у завершенні атак.
При переході в оборону нападаючі контролюють дії за­хисників чи вступають у єдиноборство з найближчим супе­рником, котрий володіє м'ячем. У захисті беруть участь за­лежно від ситуації.
Т а к т и к а  н а п а д у. Організація дій команди, котра володіє м'ячем, з метою взяття воріт суперника відноситься до так­тики нападу. Різноманітність форм побудови наступальних дій, зміна темпу і напрямку розвитку атаки, різноманітність технічних прийомів єдиноборства — усе це ускладнює умови гри для суперників.
І н д и в і д у а л ь н а  т а к т и к а. Індивідуальна тактика нападу — це система індивідуальних цілеспрямованих дій футболіс­та, що ґрунтуються на його умінні з декількох можливих вирішень у даній ігровій ситуації вибрати правиль­ніше. Вона включає дії без м'яча і з м'ячем.
Д і ї  б е з  м ' я ч а. Для оптимального вибору позиції з метою одержання м'яча використовується відкривання. Від того, наскільки гравці швидко і правильно відкриваються, скіль­ки «пропозицій» робиться партнеру з м'ячем, залежить ефек­тивність комбінацій. В усіх випадках необхідно керуватися таким:
відкривання виконувати несподівано для суперника і на високій швидкості; воно не повинне утруднювати дій парт­нерів;
не рекомендується занадто зближатися з гравцем, що володіє м'ячем, — це гальмує розвиток атаки;
уважно стежити за тим, щоб не опинитись в положенні «поза грою».
Ефективним маневром є відволікання суперника, тоб­то демонстративне переміщення у певну зону з метою пове­сти за собою опікуна і тим самим забезпечити свободу дій партнерам. Якщо гравець, що атакує, не справляється в єди­ноборстві із суперником, один із партнерів повинен переміс­титися в цю зону і створити чисельну перевагу.
Багаторазове поєднання відкривань, відволікань і ство­рення чисельної переваги називається маневруванням.
Д і ї  з  м ' я ч е м. Якщо партнери закриті і немає можливості для передачі, доцільно використовувати ведення. Треба па­м'ятати, що без м'яча футболіст переміщується швидше, тому перетримування м'яча гальмує розвиток атаки.
Обведення — найважливіший засіб індивідуального по­долання оборони. Розрізняють такі види обведення: за до­помогою зміни швидкості і напрямку руху, з використанням відволікаючих дій. Обведення ніколи не повинне бути самоціллю.
Атакуючі дії завершуються ударами по воротах. Вибір способу виконання удару, його сили, напрямку і траєкторії польоту м'яча залежить від конкретної ігрової ситуації.
Г р у п о в а  т а к т и к а. Більшість тактичних завдань вирішує взаємодія двох чи декількох гравців, об'єднаних виконан­ням тактичної комбінації. Вся гра складається з ланцюга таких комбінацій і протидій їм. Комбінації бувають зазда­легідь підготовленими в процесі тренувань та імпровізова­ними — які виникли в ході матчу.
Комбінації при стандартних положеннях дозволяють заздалегідь розташувати гравців у найбільш небезпечних для суперника зонах.
Мета комбінацій при вкиданні м'яча з-за бокової лінії — зберегти м'яч у своєї команди (у взаємодії з воротарем чи партнером) або вивести гравця на ударну позицію.
Комбінації при кутових ударах мають два основних ва­ріанти. У першому виконується подача м'яча у штрафний майданчик (в зону 11-метрової позначки, на ближню чи да­льню стійки), у другому — розігрування кутового удару з подальшим ударом по воротах.
Комбінації при штрафних ударах у безпосередній близь­кості від воріт суперника завершуються ударом по воротах чи розігруванням м'яча, щоб вивести одного з партнерів на зручну для взяття воріт позицію.
Комбінації при вільних ударах пов'язані з розігруванням м'яча (відкидання для удару, гра «у стінку», передача на вихід і т.д.).
Комбінації при ударах від воріт виконуються переважно за участю воротаря. Воротар (іноді польовий гравець) ви­биває м'яч партнеру, котрий відкрився, чи грає з одним із захисників і, одержавши відповідну передачу, посилає м'яч у поле.
Комбінації в ігрових епізодах поділяються на взаємодії в парах, трійках і т.д. Сполучною ланкою цих взаємодій є передачі.
Ефективність передач залежить від технічної майстерно­сті футболіста, його тактичного мислення й уміння бачити поле, маневреності партнерів, обумовленої кількістю «про­позицій» гравцю з м'ячем.
К о м б і н а ц і ї  в  п а р а х. Один з найбільш ефективних спосо­бів обігрування суперника за допомогою партнера — це гра «у стінку». Футболіст, що володіє м'ячем, зближається з партнером, різко передає йому м'яч і на максимальній швид­кості кидається за спину суперника. Партнер в один доторк посилає щойно отриманий від товариша по команді м'яч, у бік руху останнього — «на хід».
Комбінація «схрещування» застосовується на середині поля чи на підступах до штрафного майданчика. Переслі­дуваний суперником гравець просувається з м'ячем попе­рек поля, а його партнер біжить назустріч. Будучи вільним від опіки, у момент зустрічі він одержує м'яч і діє відповід­но до ігрової обстановки.
Комбінацію «передача в одне торкання» застосовують переважно з метою виграшу часу і простору для маневру.
Вона дає можливість несподівано і швидко змінювати на­прямок атаки, перегрупувати сили.
Комбінації в трійках зі «зміною місць» дозволяють обігрувати суперника завдяки переходу гравця зі своєї зони в зону партнера після того, як той «вивів» звідти суперника, що його опікує.
Комбінація «пропускання м'яча» найчастіше застосову­ється при завершенні флангових атак. Активно виходячи на прострільну передачу й імітуючи удар, атакуючий неспо­дівано пропускає м'яч партнеру, котрий розташувався у вигідній позиції.
К о м а н д н а  т а к т и к а. Командна тактика нападу являє со­бою організацію колективних дій усієї команди для вирі­шення завдань атаки. При будь-яких тактичних системах командна тактика реалізується швидким чи поступовим розгортанням нападу.
При швидкому нападі дії футболістів гранично насичені елементами раптовості. Маневрування на високих швидко­стях повинне в найкоротший час і за допомогою найменшої кількості передач забезпечувати виведення одного з парт­нерів на ударну позицію. Основні вимоги: обов'язкове своє­часне виконання довгих передач уперед з метою «відріза­ти» суперників; перша передача повинна, як правило, на­правлятися «диспетчеру», котрий оцінює обстановку, швид­ко направляє м'яч на лінію атаки; у завершальній фазі ата­ки використовувати награні комбінації з найкоротшим ви­ходом нападаючих до воріт; гравці середньої лінії зобов'я­зані швидко створювати другий ешелон атаки.
При поступовому розгортанні нападу здійснюється три­валий контроль за м'ячем з використанням коротких і серед­ніх передач. Організована оборона суперника вимагає від атакуючих виконання серії багатоходових комбінацій, ши­рокого маневру, створення чисельної переваги на окремих ділянках поля в розрахунку на прорив захисних побудов в одній із ланок. Основні вимоги: застосування точних пере­дач і активне маневрування по всій ширині поля; постійна готовність до несподіваної передачі в передню лінію атаки, тобто до швидкісного прориву; варіювання напрямку ата­ки з одного флангу на інший; ешелоноване розташування футболістів з підключенням на ударну позицію гравців се­редньої лінії і захисників.
О с н о в н і  п р и н ц и п и  о р г а н і з а ц і ї  н а п а д у. При системі 1+4+3+3 команди звичайно грають із двома крайніми і центральними нападаючими або з двома центральними і крайнім.
Основне завдання крайніх нападаючих — обіграти своїх «опікунів» у єдиноборстві чи за допомогою партнера. На­далі доцільні вихід до лінії воріт і подача м'яча верхом чи простріл уздовж воріт, «зрізання кута», тобто вихід на удар­ну позицію.
Центральний нападаючий при підключенні в атаку грав­ця середньої лінії повинен обманним маневром вивести опі­куна з центральної зони. Нападаючі маневрують по шири­ні поля, а їх зони займають партнери.
Два гравці середньої лінії (атакуючий і «диспетчер») ви­суваються на передній рубіж, третій — діє трохи позаду, забезпечуючи разом із крайніми захисниками ешелоновану атаку. Головне в діях гравців середньої лінії — безперервне підключення в атаку і зміна її напрямку.
Захисники беруть участь у нападі епізодично. При відсут­ності одного з крайніх нападаючих його зону часто займає крайній захисник.
При системі 1 +4+4+2 обов'язкова наявність не менше двох гравців, котрі постійно знаходяться в середній лінії, і диспет­чера. Один з основних тактичних варіантів — штучне звіль­нення того чи іншого флангу для активного підключення в атаку гравців середньої лінії чи крайніх захисників. Напа­даючі багато маневрують по ширині поля, створюючи цим можливість одержання «гострої» передачі або утворюючи своєрідні «вікна» — вільні зони для підключення партнерів.
Крайні захисники систематично беруть участь у напа­ді, діючи як крайні нападаючі, або підтримують атаку в другому ешелоні. Активніше підключаються центральні захисники, які несподівано виходять на ударну позицію в центрі.
Т а к т и к а  з а х и с т у. Гра в захисті припускає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти чи утруднити атаку­ючим можливість наблизитися до воріт і завдати точного удару. Усі дії команди, що обороняється, є відповіддю на дії атакуючих і обумовлюються особливостями тактики су­перника. Гра в обороні різноманітна, багатопланова і спря­мована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м'ячем і організацію успішної атаки.
І н д и в і д у а л ь н а  т а к т и к а. Ефективність захисту багато в чому залежить від індивідуального уміння кожного гравця діяти проти суперника — і коли він володіє м'ячем, і без нього. Борючись проти суперника, котрий не володіє м'я­чем, футболісти в захисті здійснюють закривання і перехоп­лення.
З а к р и в а н н я — переміщення з метою перешкодити супе­рнику одержати м'яч. Той, що обороняється, розташовуєть­ся між суперником і своїми воротами. Позиція залежить від співвідношення сил суперників, швидкості бігу, персональ­ного завдання. Чим ближче суперник до воріт, тим щільні­ше його треба закривати.
П е р е х о п л е н н я — дії гравця з метою оволодіння м'ячем, спрямованим опікуваному супернику. Успіх перехоплення залежить від правильної оцінки обстановки, вмілого вибо­ру позиції, своєчасного виходу до м'яча, швидкості і т.д.
У єдиноборстві з гравцем, котрий володіє м'ячем, захисники повинні відібрати його чи перешкодити пе­редачі, веденню, удару по воротах. Для відбирання м'яча, коли цього вимагає ігрова ситуація, слід зблизитися з тим, хто володіє м'ячем, переслідувати його і зберігати атакую­чу позицію. Щоб протидіяти передачі, удару, веденню, гра­вець розташовується в безпосередній близькості від гравця з м'ячем і перекриває зону найбільш гострої пе­редачі, небезпечного удару по воротах чи прагне відтісни­ти суперника до бокової лінії.
Г р у п о в а  т а к т и к а. Основою реалізації групової тактики в захисті є організована взаємодія двох чи більше гравців для надання допомоги партнерам чи руйнування комбіна­цій суперника.
Щоб безпосередньо допомогти партнеру, котрий про­грав єдиноборство, використовують страховку.
Протидія комбінації «гра в стінку» обумовлюється міс­цем виконання. Іноді доцільно відмовитися від щільної опіки і грати в зоні. У більшості випадків треба розташу­ватися так, щоб мати можливість перехопити першу пе­редачу, утруднити другу чи змусити відмовитися від ком­бінації.
При протидії комбінації «схрещування» ті, що оборо­няються, повинні особливо уважно контролювати дії грав­ця, у якого опинився м'яч, щоб перепинити йому шлях до воріт.
Протидіючи комбінації «пропускання м'яча», захисни­ки готові перехопити «пропущений» м'яч або швидко пере­ключитися на єдиноборство з гравцем, якому цей м'яч ад­ресований.
Ефективним методом оборони є створення штучного положення «поза грою». Захисник, що знаходиться ближче за інших до своїх воріт, уважно стежить за розташуванням супротивника і керує діями партнерів. Найбільш доцільно створювати положення «поза грою» у зоні між централь­ною лінією і штрафним майданчиком.
Побудову «стінки» виконує команда, у ворота якої при­значений вільний чи штрафний удар. Головна мета тих, що обороняються, — убезпечити від прямого удару ближній кут воріт. Звичайно в «стінку» стають 4—5 гравців (як правило, два захисники, два півзахисники і нападаючий). Чим далі від воріт призначається удар, тим менше футболістів безпо­середньо протидіє йому.
К о м а н д н а  т а к т и к а. Командна тактика в захисті зво­диться до організації колективної взаємодії, котра дозво­ляє успішно відбивати атаки суперника і після цього пе­реходити в наступ. На оборонному етапі цих дій необ­хідно швидко сконцентрувати сили в небезпечній зоні, перегрупуватися і забезпечити взаємну страховку захис­них ліній.
З а х и с т  п р о т и  ш в и д к о г о  р о з г о р т а н н я   н а п а д у. При втраті м'яча слід рішуче атакувати суперника, котрий оволодів м'ячем, намагаючись перешкодити першій передачі і зму­шуючи його помилитися чи зробити малорезультативні пе­редачі найближчим партнерам.
Якщо суперник починає активне маневрування, потріб­но щільно «закрити» своїх підопічних або протидіяти роз­витку атаки в зонах.
При атаці по центру гравці захисних ліній щільніше кон­центруються в районі штрафного майданчика. Якщо ж на­пад ведеться по флангу, вони переміщуються у бік напрям­ку атаки. У першому випадку головну роль в обороні грає задній центральний захисник, у другому — у страховці бере участь і крайній захисник протилежного флангу, який за­ймає позицію позаду лінії оборони.
З а х и с т  п р о т и  п о с т у п о в о г о  р о з г о р т а н н я  н а п а д у. При здійс­ненні командних дій даного виду захисники від­ходять на свою половину поля без активної боротьби. Гравці оборони концентруються в напрямку атаки чи розосере­дження нападаючих по фронту й активно беруть участь у боротьбі за м'яч з неодмінною організацією страховки.
Командні дії в обороні підрозділяються на п е р с о н а л ь н и й, з о н н и й  і  к о м б і н о в а н и й  захист.
П е р с о н а л ь н и й захист — це така організація оборони, коли кожен гравець особисто відповідає за дорученого йому суперника. При такому захисті розташовуються від супер­ника на відстані, яка дає можливість перехопити адресова­ні йому м'ячі, атакувати його в момент прийому м'яча.
При  з о н н о м у  захисті гравці захисної лінії контролюють певну ділянку поля і вступають у єдиноборство з будь-яким суперником у межах зони. Необхідним елементом оборон­них дій є «передача» суперників один одному.
К о м б і н о в а н и й  захист найбільш поширений у сучасному футболі. Він гармонійно і раціонально поєднує принципи персонального і зонного захисту; одні гравці можуть, за за­вданням, тільки опікувати своїх суперників, а інші — грати переважно в зоні.
Т а к т и ч н а  п і д г о т о в к а  ф у т б о л і с т а. Тактична підготовка здійснюється в процесі теоретичних і практичних навчаль­но-тренувальних занять.
Під теоретичною підготовкою футболістів слід розумі­ти навчання системи знань, необхідних для ведення гри.
Вона повинна бути направлена на використання отри­маних знань на практиці.
При підготовці до проведення теоретичних занять з юни­ми футболістами вчителю рекомендується: а) визначити методичну форму проведення теоретичного заняття (бесі­да, опитування, розбір гри чи настанови); б) визначити кіль­кість часу для даної теми; в) підготуватися до проведення заняття, склавши короткий конспект.
Усні повідомлення вчителя підкріплюються наочни­ми посібниками — малюнками з різними тактичними комбінаціями, макетом футбольного поля, класною дош­кою.
Учням пояснюють окремі компоненти гри (дії футболіс­та в атаці, обороні, взаємодії в різних ситуаціях).
Особливе місце в теоретичних заняттях з тактики займа­ють настанови щодо майбутньої гри і розбір минулої. Учи­тель висвітлює учням загальний план гри з урахуванням сильних і слабких сторін супротивної команди й окремих суперників. Визначається як тактика всієї команди, так і завдання кожному гравцеві, обговорюються варіанти взає­модій, комбінації при стандартних положеннях.
У процесі розбору гри, що відбулася, вчитель аналізує й оцінює вдалі і невдалі дії всієї команди, її ланок і окремих футболістів по виконанню наміченого плану. При цьому слід активізувати і розвивати самостійне тактичне мислення юних футболістів, заохочувати їх, залучати до обміну дум­ками.
Основний метод навчання тактики й удосконалювання в ній — багаторазове повторення ігрових і спеціальних вправ на освоєння індивідуальних і групових тактичних дій у конкретній обстановці.
Використовуються різноманітні тренувальні вправи.

Приблизні вправи для навчання тактичних дій

1. Для удосконалення індивідуальних тактичних умінь футболісти вправляються в передачах м'яча: довгих, серед­ніх, коротких; по землі, повітрі; на партнера, у зону; у веденні м'яча й обведенні; у «відкриванні» на шви­дкість, за допомогою фінтів; у переміщеннях з м'ячем і без нього; у «закриванні» гравців команди супротивника і зони; у виходах на перехоплення м'яча; у виборі місця для відби­рання м'яча під час прийому чи контролю його іншими грав­цями; у страховці і взаємній страховці.
Всі індивідуальні дії футболіст повинен уміти виконува­ти в тісному взаємозв'язку з партнерами по команді.
2. Ігрові вправи 2х1; 2хЗ; Зх2; ЗхЗ; 4х2; 5х5; 6х6; з одним нейтральним; 7 х 7; 8 х 8 — на удосконалювання вмін­ня у виборі місця, у відбиранні м'яча, організації оборони й атаки. Ці вправи виконуються на обмежених ділянках поля, без обмеження торкань м'яча, у три, два й одне торкання з цільовими завданнями (персональна опіка). Розміри май­данчика збільшуються залежно від кількості тих гравців.
3. Передачі м'яча в «трійках». Гравець А передає м'яч гравцю Б і одержує м'яч назад. Гравець Б, повернувшись до гравця В, одержує від нього м'яч і повертає назад і т.д. Варі­анти: передачі головою; гравець Б з одним партнером грає головою, з іншим — ногою; вправи виконуються в одне тор­кання.
4. Передачі м'яча в «четвірках». Гравці А і Б переда­ють м'яч до діагоналі, В і Г — виконують подовжні пере­дачі.
5. Гравець А робить передачу партнеру Б і відкриваєть­ся вздовж бокової лінії. Гравець Б здійснює зворотну пере­дачу А і робить ривок у напрямку воріт. А робить передачу Б.
6. Уздовж середньої лінії гравці А і Б ведуть м'ячі назу­стріч один одному і, не доходячи до середнього кола, роб­лять передачі до різних воріт. Гравець А передає м'яч на вихід гравцю Б, а Б — А.
7. Ведення м'яча з обведенням стійок з подальшим уда­ром по воротах. Варіанти: після обведення останньої стій­ки зіграти в «стінку».
8. Гравець А веде м'яч і робить передачу гравцю Б. Гра­вець Б робить передачу гравцю В. Гравець А виконує ри­вок для прийому м'яча. Зміна гравців Б і В через 5 хв.
9. Гравець А передає м'яч гравцю Б, оббігає стійки. Гра­вець Б повертає м'яч А, а сам біжить у напрямку воріт. Гра­вець А робить передачу на хід Б с подальшим ударом по воротах.
10. Гравці А і Б здійснюють «схрещування» після цього роблять не менше трьох передач. Гравець Б виконує удар по воротах.
13. Гравці утворюють 4 підгрупи (А, Б, В, Г). Кожна підгрупа шикується в колону неподалік кутових прапорців уздовж бічної лінії. Підгрупа А навпроти підгрупи Б, підгрупа В навпроти підгрупи Г. Перші гравці підгруп А і Б ведуть м'яч назустріч один одному і роб­лять взаємні передачі. Перші гравці підгруп В і Г біжать в сторону воріт для отримання м’яча. Обмінявшись м'ячем, А і Б роблять передачі верхом по діагоналі на хід Г і В, які б'ють по воротах.  Зміна: А в колону В, Б — у колону Г, В — у колону А, Г - у колону Б.


Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)